Романчук Тетяна Вікторівна,
Студентка Відокремленого структурного підрозділу Інститут інтелектуальної власності Національного університету „Одеська юридична академія” в м. Києві
Сьогодні важко уявити будь-яке друковане видання без фотографії. Адже саме фотографічний твір є невід’ємною частиною глянцевих журналів, газет, періодичних видань. Часто їх використовують у рекламі, туристичній сфері та в інших сферах підприємницької діяльності. Також фотографії можуть бути підтвердженням описаних подій, які ми часто переглядаємо у мережі Інтернет. Великої популярності набув LiveJournal (LJ) (Живий Журнал) – один із відомих блоґ-сервісів у світі. Свої рахунки тут мають близько 10 мільйонів користувачів Інтернету.
На шляху становлення авторського права визнання прав фотографів знаходили величезний опір у першу чергу серед видавців газет та журналів, які не бажали ділитися своїми прибутками. Головним їхнім аргументом було те, що фотографії не є продуктом творчої діяльності. Фотографічний твір розглядали лише як результат технічного копіювання за допомогою фотоапарата та хімікатів.
Згодом фотографія набула все більшої популярності, а ставлення до фотографів докорінно змінилось. Адже ще Платон писав: „Все, що викликає перехід від небуття до буття – це творчість”. А фотографи постійно вдосконалювали свою роботу та вдавалися до творчих прийомів під час зйомки: обирали сюжет, композицію, регулювали освітлення, застосовували ретуш. Незважаючи на те, що перші фотосесії здійснювались тільки у спеціальних павільйонах, фотографи намагалися відтворити атмосферу інших місць. Для цього як фон використовували гобеленові полотна із зображенням старовинних замків, античних руїн, казкових доріжок, озер, водоспадів та навіть моря. Іноді фони – руїни з каміння, дерева з листям виконувались з пап’є-маше. При салоні працювали також художники-гравери та ретушери, які вручну підправляли недоліки знімків і навіть за бажанням клієнтів підмальовували їх аквареллю.
Бурхливий розвиток ілюстрування періодичних видань призводив до все більшого використання фотографічних знімків у пресі. Щоправда майже до кінця ХІХ століття перенесення зображення з фотографії здійснювалось шляхом ксилографічного або літографічного репродукування за допомогою художників, які перерисовували знімок на форму високого друку, та гриверів, що вирізали зображення вручну. Зазвичай у виданнях зазначали всіх авторів публікації [1, 59].
На законодавчому рівні перші згадки про фотографічні твори як про об’єкти авторського права знаходимо в Положенні про авторське право від 20 березня 1911 року. Прийнявши нарешті досвід багатьох західноєвропейських держав, що визнали фотографії результатом творчої діяльності, вітчизняний закон все ж не зміг задовольнити прихильників фотографії. Про це свідчать численні скарги на законотворців з боку фотографічних товариств у різних містах тодішньої Російської імперії.
Як об’єкт авторського права фотографічні твори з’явились у законодавстві про авторське право нещодавно. Як об’єкт правової охорони це поняття з’явилось у новій редакції Бернської конвенції про охорону літературних творів лише в 1928 р. Сьогодні фотографічні твори вважаються одним із найпоширеніших і найпопулярніших видів відображення оточуючого світу. Фотографічні твори дають можливість їх творцю відображати не тільки видимі матеріальні об’єкти, а й своє бачення та художнє ставлення до цих об’єктів. Фотографія може розкрити характер людини, красу природи, пейзажу, рухомих і нерухомих предметів навколишнього світу тощо. Якщо розглядати заявку на промислові зразки (дизайн), то фотографія є необхідним елементом заявочних матеріалів, на основі яких можна зробити висновок про патентоспроможність об’єкта (новизна та промислова придатність). Але фотографії стосовно промислових зразків не належать до об’єкта охорони нормами авторського права.
Слід зазначити, що до 1928 р. фотографії взагалі не визнавалися творами образотворчого мистецтва, а розглядались як механічне копіювання людей та навколишнього середовища. Праця фотографа прирівнювалася до нетворчої технічної діяльності і не охоронялася нормами авторського права. Це було дискримінаційне положення, адже і тоді усвідомлювали, що окремі фотографічні твори мають творчий елемент і вважаються оригінальними продуктами інтелектуальної діяльності фотографа.
У словнику-довіднику з авторського права визначено, що твір фотографічний – це твір, де зображено реальні об’єкти, одержані на поверхнях, чутливих до світла або іншого випромінювання. Такі твори можуть охоронятися авторським правом як художні твори за умови, що композиція, відбір або спосіб фіксації вибраного об’єкта відзначається оригінальністю [2, 29].
Згідно з українським законодавством, фотографічний твір відповідає таким критеріям:
– твір повинен бути результатом творчої праці;
– твір повинен мати визначену форму втілення, тобто об’єктивну форму;
– твір повинен бути оригінальним;
– твір повинен мати здатність до відтворення.
Строк охорони фотографічного твору авторським правом, згідно з українським законодавством, як і для всіх інших творів, – протягом усього життя автора та 70 років після його смерті. Якщо він був обнародуваний анонімно або під псевдонімом, термін охорони закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо твір створено в співавторстві, то авторське право на цей твір існує протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування. Особисті немайнові права автора фотографічного твору (право авторства, право залишатися анонімом, право вибирати псевдонім, право на збереження цілісності твору і протидії будь-якому спотворенню, перекручуванню чи іншій зміні, що не може зашкодити честі та репутації автора), охороняються безстроково.
Тривалість охорони фотографічних творів приведена у відповідність до статті 9 Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право 1996 року, стороною якого є Україна. Крім того, зазначений міжнародний договір та Закон повністю застосовують охорону творів у цифровому середовищі, зокрема в мережі Інтернет.
Список використаних джерел:
1. Черняков Б. І. Фотографія в журналістиці: від винайдення до початку XX століття: Навчальний посібник / Б. І. Черняков // Київський університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики. – Київ: Центр вільної преси, 1999. – 59 с.
2. Святоцький О.Д. Інтелектуальна власність: словник-довідник / За заг. ред. О.Д. Святоцького. – У 2-х т.: Том 1. Авторське право і суміжні права / За ред. О.Д. Святоцького, В.С. Дроб’язка. – К.: Вид. дім «Ін Юре», 2000. – 272 c.
Пінгбек: ______________________________________________________________