Правовий статус суб’єктів авторського права на твори архітектури


Пасенко Тетяна Анатоліївна

Студентка Відокремленого структурного підрозділу ,,Інститут інтелектуальної власності Національного університету Одеська юридична академія”

Архітектура – це одна з найважливіших сфер діяльності людини, у результаті якої з’являються архітектурні  об’єкти – будинки і споруди, чимала кількість з яких становить цінність для всього людства. Ці об’єкти є результатом творчої діяльності архітекторів,  яка має ретельно охоронятися і захищатися авторським правом.

Наразі, враховуючи високі темпи росту обсягів промислового та житлового будівництва, спостерігається підвищення попиту на такі об’єкти авторського права, як твори архітектури, що спричиняє потребу встановлення нового, більш високого, рівня вимог до охорони прав творців цих творів [3].

Визначенню правового становища суб’єкта авторського права приділено достатньо уваги майже всіма законодавцями, котрі досліджували інститут авторського права. На теперішній час цивільно-правова  наука виробила чітку позицію майже з усіх дискусійних питань стосовно суб’єктів авторського права, що позитивно сприяло розвитку національного законодавства з авторського права. Зокрема, при формулюванні поняття суб’єкта авторського права в юридичній літературі не виникає розбіжностей з нормативним визначенням, наведеним у законодавстві України, а лише наголошується, що поняття суб’єкта авторського права є ширшим за поняття автора твору [7, 123].

Так, О.А. Підопригора зазначає, що „…право на авторство належить його дійсному творцеві, справжньому автору – тому, хто написав книгу, картину, створив музику, виліпив скульптуру, створив ландшафтний дизайн або розробив проект будинку. При цьому поняття автора твору і поняття суб’єкта авторського права не тотожні. Автором твору завжди буде його творець. Суб’єктом авторського права може виступати як автор, так і його спадкоємці або інші правонаступники незалежно від громадянства” [6, 192].

Питання про те, чи може юридична особа бути суб’єктом первинного авторського права, тобто здобути право на твір за допомогою своїх власних дій, багато років залишалося спірним питанням. Зокрема, Ю. Басін зазначав, що коли проект реалізує архітектурні ідеї або пропозиції однієї або декількох осіб, які до того ж виконують усю творчу частину його розробки, авторами проекту повинні визнаватися саме ці особи з одночасною вказівкою при згадуванні про авторство, що проект виконаний у певній проектній організації [1, 73].

На думку інших вчених, юридична особа не може бути суб’єктом первинного авторського права. Вони керуватися тим, що створювати можуть тільки живі люди. Тому як би не вплинула юридична особа на процес створення твору, саме створення твору є справою окремих фізичних осіб [2, 59].

Таким чином, дослідивши наведені погляди вчених можна зробити висновок, що автором твору архітектури може бути виключно фізична особа, творчою діяльністю якої створено цей твір.

Автором твору архітектури може бути будь-яка фізична особа, незалежно від статі, громадянства, віку і стану дієздатності. Слід приділити увагу залежності визначення творця твору архітектури його автором від наявності у цієї особи ліцензії на проект будівництва.

Завдання щодо забезпечення сприятливого середовища життєдіяльності людини, зручності і надійності створюваних будинків і споруд, збереження архітектурного вигляду сформованої забудови населених пунктів вимагають від осіб, які створюють архітектурні проекти, значного рівня знань у галузі архітектури і будівництва. Наявність ліцензії на проектні роботи для будівництва в особи, яка займається господарською діяльністю зі створення об’єктів архітектури, є обов’язковою умовою при вирішенні питання про можливість виконання окремих будівельних робіт (ст. 27 Закону України „Про архітектурну діяльність”). Таким чином, наявність у автора проекту відповідної ліцензії перетворюється в одну із правових підстав  зведення (створення) архітектурного об’єкта, тобто в юридичну умову практичної реалізації самого авторського проекту. Проте відсутність у автора архітектурної освіти, а також ліцензії на проектні роботи, з огляду на авторське законодавство, не може виступати обмеженням для самореалізації особистості у сфері архітектурного мистецтва, тобто для створення твору архітектури, втіленого в архітектурній частині проекту, і для визначення за автором цього твору повного обсягу авторських правомочностей.

Авторські права у творця виникають відразу після втілення досягнутого творчого результату в об’єктивну форму, що забезпечує його сприйняття іншими особами. Згідно з ч.2 ст. 11 Закону України „Про авторське право і суміжні права” авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення.

Авторами визнаються не тільки творці оригінальних творів архітектури, але і творці похідних творів, створених в результаті переробки іншого твору. На думку М. Кирилової, яка була підтримана іншими цивілістами, у всіх випадках створення самостійного чи похідного твору в його творця  виникає первинне авторське право [4, 49 – 50].

Другу категорією осіб, які можуть бути віднесені  до суб’єктів авторського права на твори архітектури, складають фізичні та/або юридичні особи, у яких виникнення права на твір виникає на підставі правочинів, інших юридичних фактів або за вказівкою закону.

Можливість переходу авторських прав у спадщину встановлено у ст. 29 Закону України „Про авторське право і суміжні права”, звісно з урахуванням загальних положень про спадкування, закріплених у главі 84 ЦК України, яка передбачає, що майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Таким чином, правовою підставою набуття спадкоємцями авторів статусу суб’єкта авторського права  є прийняття ними спадщини.

З огляду на урахування певних прогалин у правовому регулюванні зазначених відносин, перспективною видається пропозиція щодо необхідності популяризації застосування інституту спадкового договору на відносини з посмертного переходу майнових прав [5, 364].

Основна мета договору полягає у визначенні юридичної долі належного відчужувачу  майна автора  на випадок смерті власника. Додаткову мету спадкового договору становить зустрічне надання у вигляді визначених дій майнового і немайнового характеру, що мають бути вчинені набувачем.

На підставі закону правонаступником автора твору архітектури також може бути суспільство: закінчення строку авторського права на твори означає їх перехід у суспільне надбання. Твори архітектури, які стали суспільним надбанням, можуть вільно, без виплати авторської винагороди використовуватися будь-якою особою за умов дотримання особистих немайнових прав автора (ст. 30 ЗУ „Про авторське право і суміжні права”). Проте, незважаючи на відповідну норму закону, правовий статус суспільства як суб’єкта авторського права в юридичній літературі піддається сумніву через невизначеність його суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, а також неможливість притягнення до юридичної відповідальності [8, 207].

Отже, носієм первинного авторського права на твір архітектури є автор твору, який на підставі договору чи закону має право передати авторські права правонаступникам – як фізичним, так і юридичним особам. Особа, яка має авторське право, для сповіщання про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Крім того, суб’єкт авторського права для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту і дати опублікування твору чи договорів, які стосуються права автора на твір у будь-який час протягом строку охорони авторського права може зареєструвати своє авторське право у відповідних державних реєстрах (ч. 5 ст. 11 Закону).

Таким чином, дослідивши особливості правового становища суб’єктів авторського права на об’єкти архітектури, слід зазначити, що чинне законодавство України поряд із частковим врахуванням специфіки вказаних суб’єктів містить і виявленні у дослідженні недоліки, які негативно впливають на здійснення авторських правомочностей.

Створення будь-якого твору, в тому числі і твору архітектури, є підставою для виникнення в автора комплексу суб’єктивних прав, які існують в межах авторських правовідносин. Під суб’єктивним правом розуміють міру можливої поведінки, наданої правом особі для задоволення її правомірного інтересу, що забезпечена засобами охорони і підлягає захисту у разі порушення носієм цього права.

 

Список використаних джерел:

1 Басин Ю. Г.  Некоторые  особенности  правоотношений  по проектированию // Известия ВУЗ. Правоведение. – 1964. – № 1.

2 Гордон М. В. Советское авторское право / Гордон М.В. – М . : Юрид. лит., 1955.

3 Інфо пресса [Електронний ресурс] : Режим доступу:  http://www.info-pressa.com

4 Кириллова М. Я.  Субъекты  авторского  права  //  Проблемы современного авторского права: Межвузовский сборник научных трудов / Отв. ред. М. М. Богуславский, О. А. Красавчиков. – Свердловск : УрГУ, 1980.

5 Майданик  Р.А. Аномалії в цивільному праві України: Навч.-практ. посібник / Відп. ред. Р. А. Майданик. – К.: Юністіан, 2007.

6 Підопригора О. О. Законодавство  України  про  інтелектуальну власність: Монографія / О. О. Підопригора  – Х . : Консум, 1997.

7 Святоцький О.Д. Інтелектуальна власністьсловник-довідник. – У 2-х т.: Том 1Авторське право і суміжні права / За ред. О.ДСвятоцького, В.С. Дроб’язка. – К . : Вид. дім «Ін Юре», 2000.

8 Шишка Р. Б. Охорона права інтелектуальної власності: авторсько-правовий аспект: Монографія / Р. Б. Шишка. – Харків : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002.

 

 

 

This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *