Правові аспекти визначення комерційного (фірмового) найменування


Соцька Ірина Павлівна,

Студентка Національного університету „Одеська юридична академія”

 

Термін „комерційне найменування” було введено в українське законодавство із прийняттям Цивільного та Господарського кодексів України. До цього часу використовувався термін „фірмове найменування або „фірма” і нормативним актом, який регулював це питання було Положення про фірму, затверджене постановою Ради народних комісарів Союзу РСР від 22 червня 1927 року. На сучасному етапі в окремих нормах законодавства, зокрема, у статтях 90 та 420 Цивільного кодексу України та у статі 155 Господарського кодексу України використовується подвійна назва – комерційне (фірмове) найменування.

Недостатня урегульованість правового режиму комерційного (фірмового) найменування у національному законодавстві викликає численні дискусії вчених-теоретиків та практиків щодо різних аспектів цього поняття.

Слід зазначити, що в жодному нормативному акті України не надається визначення „комерційного (фірмового) найменування”.  У частині 2 статті 90 ЦК України закріплюється тільки те, що юридична особа, яка є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. А у ст. 489 ЦК України вказується, що правова охорона надається комерційному (фірмовому) найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. У ГК України комерційному найменуванню присвячено ст. 33, 155 та 159, проте в жодній з них не дається його визначення. Спроби нормативного закріплення цього поняття були зроблені у проекті Закону „Про внесення змін до Господарського кодексу України (з метою узгодження положень з Цивільним кодексом України)” № 4445 від 27.11.2003 р., згідно з яким комерційне найменування – буквенна або словесна позначка суб’єкта господарювання, що виконує функцію його індивідуалізації (розрізнення) у підприємницькій діяльності. Проект Закону „Про охорону прав на торговельні марки, географічні зазначення та комерційні найменування” також передбачав визначення комерційного найменування – це позначення, яке дає можливість вирізнити одну особу, що виробляє та (або) реалізовує товари або надає послуги, з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності. Проте вказані законопроекти так і не були прийняті.

В юридичній літературі висловлюються різні думки щодо визначення „комерційного (фірмового) найменування”. Найпоширенішою є позиція, яка визначає комерційне найменування як таке найменування, під яким особа діє в цивільному обороті та яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників [6, 202]. В.О. Калятин до цього додає,  що таке найменування має закріплюватися в установчих документах  юридичної особи. І.В. Кривошеїна під комерційним (фірмовим) найменуванням розуміє незмінюване повне чи скорочене найменування юридичної особи, яке ідентифікує її та відрізняє від інших юридичних осіб у процесі здійснення своїх прав й участі в цивільно-правових відносинах [7, 5]. Також висловлюється думка, що під комерційним найменуванням слід розуміти найменування, яке використовується юридичною чи фізичною особою для позначення своєї підприємницької діяльності та ідентифікації її в господарських відносинах [4, 15]. С.І. Іщук надає таке визначення комерційного найменування, під яким пропонує розглядати словесне чи інше буквене позначення, яке вирізняє суб’єкта з-поміж інших учасників цивільних відносин і не вводить оману споживачів та інших осіб щодо справжньої його діяльності [5, 12].

На нашу думку, вбачається доцільним навести таке визначення комерційного (фірмового) найменування – це усталене особливе буквенне або словесне позначення, яке дозволяє відрізнити одного суб’єкта підприємницької діяльності від іншого та не вводить в оману споживачів щодо його справжньої діяльності.

Також досить дискусійним питанням в літературі є співвідношення термінів „комерційне найменування” та „фірмове найменування”. Такі дослідники, як М.В. Паладій, Т.М. Шевелева, І.В. Кривошеїна вважають, що фірмове найменування може використовуватися лише юридичними особами, тоді як учасниками комерційної діяльності можуть бути також і приватні підприємці. Тому, на думку вказаних вчених, поняття „комерційне найменування” є більш широким, ніж „фірмове найменування”. Так, І.В. Кривошеїна зазначає, що із самої назви „фірмове найменування” випливає його належність саме структурі, організації, підприємству. Поняття ж комерційного найменування можна розглядати як таке, що може належати будь-якому суб’єкту (як юридичній, так і фізичній особі), що здійснює комерційну діяльність. Таким чином науковець доводить, що комерційне найменування включає в себе два підвиди: 1) фірмове найменування юридичної особи; 2) найменування, під яким здійснюють свою діяльність фізичні особи – суб’єкти підприємницької діяльності. Також І.В. Кривошеїна обґрунтовує  висновок, що фізична особа – суб’єкт підприємницької діяльності не може мати фірмове найменування юридичної особи, а може мати комерційне позначення, під яким виступає в цивільному обороті. Таке найменування фізичної особи слід розглядати як підвид комерційного найменування [7, 5].

Якщо звернутися до Цивільного кодексу РФ, то аналіз статей 1473- 1476 ЦК РФ чітко дає зрозуміти, що право на фірмове найменування належить юридичним особам, що є комерційними організаціями. Фізичні особи – підприємці згідно законодавства Росії не мають права на фірмове найменування. Відповідно до статті 159 Господарського кодексу України, право на комерційне найменування мають суб’єкти господарювання – юридична особа або громадянин-підприємець. На нашу думку, висновок зазначених учених є цілком логічним, якщо виходити із порівняння українського та російського законодавства.

Друга група вчених – А.О. Кодинець, Ю.Л. Бошицький, О.О. Козлова, С.І. Іщук,  вважає поняття „фірмове” і „комерційне” найменування тотожними і вживає їх як синоніми. Згадані дослідники аргументують свою позицію тим, що статтею 90 Цивільного кодексу України передбачено право особи на комерційне (фірмове) найменування, і ці вжито терміни як рівнозначні, оскільки у цій статті слово „фірмове” вживається в дужках після „комерційне”. До того ж у  Положенні про фірму  також закріплювалося, що одноособові власники або кілька осіб, що не об’єднані в підприємство, мають право на фірму [3].

Також зазначена позиція підкріплюється й тим, що в окремих нормах Цивільного (Глава 43) і Господарського кодексів (стаття 159) самостійно вжито термін комерційне найменування. Водночас у деяких нормах законодавства: у статті 229 Кримінального кодексу України, у статті 6 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, прийнятих до 1 січня 2004 р. (коли ще діяло Положення про фірму), – досі вживається термін „фірмове найменування”.

Ще одним аргументом на користь висловленої думки вчених про рівнозначне розуміння термінів комерційне і фірмове найменування є судова практика застосування законодавства про комерційне (фірмове) найменування. Так, у пункті 54 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності”, у пункті 4 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики призначення судових експертиз у справах зі спорів, пов’язаних із захистом інтелектуальної власності”, в Оглядовому листі Вищого господарського суду „Про практику застосування господарськими судами законодавства про захист права власності на комерційне найменування”зазначені терміни вжито як взаємозамінні.

Справді, аналіз цих норм вказує на те, що, відповідно до чинного законодавства України поняття „комерційне найменування” та „фірмове найменування” вживаються як рівнозначні. І з метою існування єдиної термінології, до прийняття спеціального закону вбачається доцільним вживання цих термінів як синонімів.

Список використаних джерел:

  1. Господарський кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003.– № 18. – С.144.
  2. Цивільний кодекс України від 16.01.2003р. // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 40-44. – С.356.
  3. Щодо введення в дію положення про фірму: Постанова вiд 22.06.1927р. // [Електронний ресурс]: – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0002400-27
  4. Бошицький Ю.Л., Козлова О.О., Андрощук Г.О. Комерційні найменування:основні правові аспекти. Наук.-практ.вид./ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2006. – 216 с.
  5. Іщук С.І. Право інтелектуальної власності на комерційне (фірмове) найменування : автореф. дис. канд. юрид. наук. – Київ, 2009. – 19 с.
  6. Охорона інтелектуальної власності в Україні / С.О. Довгий, В.О. Жаров, В.О. Зайчук та ін. – К.: Форму, 2002. – 319 с.
  7. Кривошеїна І.В. Фірмове найменування: регулювання та правова охорона за законодавством України: автореф. дис. канд. юрид. наук. – К., 2007. – 18 с.
This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

One Response to Правові аспекти визначення комерційного (фірмового) найменування

  1. Pingback: ______________________________________________________________

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *