Суб’єктний склад правовідносин інтелектуальної власності на об’єкт, створений у зв’язку з виконанням трудового договору


Кононенко Юрій Степанович,

Кандидат історичних наук, професор, директор Навчально-наукового інституту економіки і права Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького,

Кульбашна Олена Анатоліївна,

Старший викладач кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

 

Інтелектуальна діяльність є рушійною силою соціально-економічного розвитку суспільства. Левова частка творчих здобутків створюється авторами на підприємствах, в установах, організаціях, що надалі впроваджують їх у життя. Регламентація авторських прав на такі твори має свої особливості: з одного боку, право творця є непорушним і охороняється низкою як міжнародних, так і національних нормативних актів, з іншого – не можна залишати поза увагою трудові відносини автора і роботодавця. Проблеми врегулювання відносин між творцем та його працедавцем найменш урегульовані Цивільним кодексом, взагалі залишені поза увагою Кодексом законів про працю України, по-різному регламентуються спеціальними нормативно-правовими актами. Ця вада стосується і термінологічної визначеності сторін правовідносин інтелектуальної власності на об’єкти, створені у зв’язку з виконанням трудового договору (далі – службові об’єкти).

У Цивільному кодексі України (далі – ЦК) відносинам, що виникають у зв’язку з набуттям та здійсненням права інтелектуальної власності на службові об’єкти, присвячена лише одну 429 статтю [1]. Закон України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” містить групу статей, що стосуються службового винаходу [2], та є декілька норм Закону України „Про авторське право і суміжні права” щодо службових творів [3]. Трудове законодавство взагалі не містить положень, які стосуються службового об’єкта. Проблема потребує комплексного правового регулювання, тому відповідні статті мають бути передбачені і в трудовому законодавстві, і в ЦК.

Означені проблеми досліджували Я. Воронін [1], Б. Даневич [2], І. Кожарська [3], О. Новолаєва [4], Н. Рязанова [5], О. Тверезенко [6], О. Терещенко [7], О. Штефан [8], Т. Ярошевська [9] та інші. Термінологічні розбіжності, зокрема, і щодо суб’єктів правовідносин, які виникають у зв’язку зі створенням службових об’єктів, між різними (в тому числі і за галузевою належністю) нормативними актами ускладнює розуміння юридичної природи означених відносин. Саме тому обрана тема потребує наукового дослідження.

Проблеми, пов’язані з правами на службові об’єкти, виникають у зв’язку із протилежними підходами цивільного і трудового права. Для цивільного головне – результат (створений службовий об’єкт), а у центрі уваги трудового права перебуває сам процес створення об’єкту інтелектуальної власності за завданням або за дорученням роботодавця. Саме нерозуміння предмету правового регулювання вказаних галузей права призводить до конфліктів, у яких працівник вважає, що за створення службового об’єкту роботодавець повинен заплатити додатково, а останній переконаний, що він уже розрахувався з творцем заробітною платою. З одного боку, творцем службового об’єкта, безумовно, є працівник і у цьому статусі він має на нього неспростовні права як автор. З іншого – службовий твір створено у робочий час, оплачений роботодавцем і, як продукт праці, має належати роботодавцю.

За загальним правилом ст. 421 ЦК, суб’єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об’єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до Цивільного кодексу, іншого закону чи договору [1]. Власне диспозитивний характер цієї норми відсилає до інших актів цивільного законодавства, припускаючи можливість диференціації суб’єктів права інтелектуальної власності.

Частина об’єктів інтелектуальної власності створюється працівниками під час виконання ними трудового договору і саме їх прийнято називати „службовими”. Однак не всі  службові об’єкти інтелектуальної власності дістали свого легального визначення. Так, ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” містить визначення службового твору: „Твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків у відповідності зі службовим завданням або трудовим договором (контрактом) між ним і роботодавцем” [3]. У ст. 1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” подається визначення службового винаходу (корисної моделі): „Винахід (корисна модель), створений працівником у зв’язку з виконанням службових обов’язків або за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачене інше та/або з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, а також обладнання роботодавця” [2].

На думку Н. Рєзанової, під службовими обов’язками працівника розуміються його функціональні обов’язки, зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях, які можуть призвести до створення винаходу (корисної моделі); під дорученням роботодавця – видане працівнику в письмовій формі завдання, що має безпосереднє відношення до специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця й здатне призвести до створення винаходу (корисної моделі) [4, 107].

У наведених вище визначеннях службового твору суб’єктами називаються сторони трудового договору працівник і роботодавець, що різниться від загального правила ст. 421 ЦК. Окрім того, спеціальна норма ст. 429 ЦК суб’єктами правовідносин, пов’язаних зі створенням службових об’єктів, називає працівника та юридичну або фізичну особу, де або у якої працює працівник [1]. Як вірно зазначає О. Штефан, буквальне тлумачення вказаної норми веде до висновку, що службовий об’єкт створює не автор і не творець своєю творчою працею, а працівник, виконуючи унормовану роботу згідно зі службовим завданням. „Тобто зникає такий суб’єкт як „автор”, а з’являється „працівник”, у якого відсутні будь-які авторські права на службовий твір, оскільки законодавством України про авторське право не передбачено, що авторські права належать „працівнику” [5, 106].

Ще складніша „термінологічна ситуація” з іншим учасником означених правовідносин. Ст. 429 ЦК працівнику протиставляє „юридичну або фізичну особу, де або у якої працює працівник” [1], а ст. 1 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” [2] і ст. 1 Закону України „Про авторське право і суміжні права” називають іншою стороною роботодавця [3].

Зазначимо, що вищевказані норми також вживають терміни „трудовий договір (контракт)”, „службові обов’язки”, „службове завдання” є дефініціями трудового права, а відносини, які існують під час створення службового об’єкта, безсумнівно, виникають на основі трудового договору і підпадають під дію норм трудового законодавства.

Сторонами трудового договору, за ст. 21 Кодексу законів про працю України, є „працівник” і „власник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа чи фізична особа” [6]. Проте інші акти трудового законодавства уже запровадили термін „роботодавець”, який позначає ту сторону трудового договору, яка забезпечує працівника роботою. Так, ст. 1 Закону України „Про охорону праці” вказує, що „роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю” [14].

Верховний Суд України також щодо сторін трудового договору використовує терміни „працівник” і „роботодавець”. Так, пункт 24 Постанови № 5 Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. року „Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав” зазначає: „Якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов’язків і за службовим завданням роботодавця, то особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними” [15].

Проект Трудового кодексу України, який очікує на своє прийняття у Верховній Раді України, пройшовши уже друге читання, також визнає стороною трудового договору саме „роботодавця” [16].

Підсумовуючи вищевказане, з метою уніфікації юридичних термінів пропонуємо суб’єктів відносин зі створення службових об’єктів інтелектуальної власності позначати так, як називаються сторони трудового договору з урахуванням напрямків удосконалення норм трудового законодавства у проекті Трудового кодексу, а саме „працівник” і „роботодавець”.

Список використаних джерел:

  1. Воронін Я. Проблеми регулювання правових відносин між працівником та роботодавцем, які виникають внаслідок створення службового винаходу // Право України. – 2009. – № 5. – С.107–112.
  2. Даневич Б. Распределение прав на авторство. Проблемные аспекты распределения прав интеллектуальной собственности между работником и работодателем / Б. Даневич, С. Крахмалева. // Юридическая практика. – 2009. – № 39 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurpractika.com/ article.php?id=100097993.
  3. Кожарська І. Право інтелектуальної власності на об’єкти промислової власності: навчальний посібник / І. Кожарська. – К.: Держ. ін-т інтел. власн. і права, 2008. – 144 с.
  4. Новолаева Е. Права на служебные произведения / Е. Новолаева // Юридическая практика. – 2004. – № 46 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://yurpractika.com/ article.php?id=10004047.
  5. Рязанова Н.Юридичні гарантії майнових прав на службові об’єкти інтелектуальної власності / Н.Рязанова. // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2010. – № 5. – С. 105 – 112.
  6. Тверезенко О. Договір про розподіл виключних майнових авторських прав на твори, створені у зв’язку з виконанням службових обов’язків / О. Тверезенко // Теоретичні і практичні аспекти економіки та інтелектуальної власності: збірник наукових праць Приазовського державного технічного університету. – Том 1. – 2010 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv. gov.ua/ portal/Soc_Gum/Tpaeiv/2010_1/14.pdf.
  7. Терещенко О. Проблеми захисту службових творів (креслень та технічної документації) / О. Терещенко // Право України. – 2003. – № 9. – С. 104 – 109.
  8. Штефан О. Проблеми правового статусу суб’єктів «службового твору» / О. Штефан // Питання розвитку права інтелектуальної власності – С. 105-109. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sips.gov.ua/ua/slugtvir.html
  9. Ярошевська Т. Кому повинні належати права на службові винаходи? / Т. Ярошевська // Право України. – 2008. – № 4. – С. 41– 44.
  10. Цивільний кодекс України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  11. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі. Закон України від 15 грудня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  12. Про авторське право і суміжні права. Закон України від 23 грудня 1993 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  13. Кодекс законів про працю України [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  14. Про охорону праці. Закон України від 14 жовтня 1992 року Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  15. Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав. Постанова №5 Пленуму Верховного Суду України від від 4 червня 2010 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
  16. Проект Трудового кодексу [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http:www.rada.gov.ua.
This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *