Інтелектуальна власність як категорія науки

Корновенко Сергій Валерійович,

Доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

За сучасних умов та темпів розвитку людської цивілізації аксіомою є теза стосовно того, що визначальну роль в її еволюції відіграє інтелектуальна творчість людства. Така ситуація детермінує удосконалення правової охорони результатів інтелектуальної творчої діяльності – об’єктів права інтелектуальної власності та механізмів їхньої комерціалізації. Потрібно віддати належне вітчизняному та закордонному законодавцю і бізнесу, які докладають чимало зусиль у напрямку оптимізації економіко-правових аспектів сфери інтелектуальної власності. Пильна увага в Україні з боку держави інтелектуальній власності як економіко-правовій категорії простежується на всіх рівнях законодавчої, виконавчої та судової гілок влади. Безпосередньо про це свідчить прийняття чинного Цивільного кодексу України, спеціальних законів, розвиток Державної служби інтелектуальної власності тощо.

Державна політика у сфері інтелектуальної власності знайшла своє відображення і у відповідній навчально-науковій літературі, цивільно-правовій думці. Зокрема, Генеральний директор Всесвітньої організації інтелектуальної власності і Генеральний секретар Міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин Каміл Ідріс стверджує, що „…інтелектуальна власність є комерційним застосуванням творчої думки для розв’язання технічного або художнього завдання. Вона не є продуктом сама по собі, а являє собою особливу ідею, що стоїть за цим продуктом, або спосіб, яким ця ідея виражена, або ж відмітний характер того, як цей продукт названий або описаний” [1, 8]. А. Чухно пише про те, що інтелектуальна власність як наукове поняття має складну і довгу історію, сутність якої полягає у перетворені її із духовно-культурного поняття у визначальну складову системи виробничих відносин [2,4].

На думку І. Новікової, інститут інтелектуальної власності сприймається суспільством як сукупність певних правил, нормативно-правових положень, що регулюють соціально-економічні та організаційно-правові відносини, які складаються у процесі створення і використання продукту інтелектуальної праці [3, 73].

Перелік трактувань поняття „інтелектуальна власність” не обмежується наведеним вище, його можна продовжувати до безкінечності. У кожній монографії або навчальному посібнику автор/автори подають власне тією чи іншою мірою обґрунтоване визначення поняття „інтелектуальна власність”. Підсумовуючи та узагальнюючи як наведені вище, так й інші тлумачення поняття інтелектуальна власність, є всі підстави погодитися з В. Базилевичем стосовно того, що більшість дослідників інтелектуальну власність визначають як:

• власність на результати інтелектуальної/розумової діяльності, які відповідають критеріям чинного законодавства і мають правову охорону;
• систему відносин щодо привласнення ідеальних об’єктів, виражених в об’єктивованих інтелектуальних продуктах, утілених у науково-технічній та літературно-мистецькій творчості індивідуалізуючих її суб’єктів;
• права на результати розумової діяльності людини у науковій, художній, виробничій та інших галузях, які є об’єктами цивільно-правових відносин у частині права кожного громадянина володіти, користуватись і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної творчої діяльності, що як блага зберігаються за своїм творцем і можуть використовуватися іншими особами лише за погодженням із ним, окрім випадків, передбачених законом;
• результат інтелектуальної творчої діяльності, певним чином об’єктивований, „сумісний” з матеріальним носієм, який може бути відтворений, вільно розмножений і відчужений від творця;
• відносини належності, володіння, розпорядження та використання продуктів інтелектуальної діяльності;
• сукупність виключних прав стосовно нематеріальних об’єктів, які мають економічну цінність і здатність вільно відчужуватися із урахуванням обмежень, установлених із метою захисту особистих прав творців відповідних об’єктів та суспільства у цілому [4, 123].

У такий спосіб у навчально-науковій літературі, науковій думці утвердилося дуалістичне розуміння поняття „інтелектуальна власність”. Здебільшого його розуміють як економіко-правову категорію. Не заперечуючи проти такого тлумачення поняття „інтелектуальна власність”, вважаємо, що таке його трактування певною мірою обмежує усю багатогранність цього явища. На нашу думку, інтелектуальна власність як інститут, принаймні в Україні, зробила серйозний крок уперед у своєму розвитку. З’явилися цілком нові кількісні параметри, що дозволяють говорити про її якісну трансформацію. Не претендуючи на остаточну вичерпність питання та на істинність в останній інстанції власних суджень, є достатньо підстав розкрити такий новий аспект поняття „інтелектуальна власність”, про який сьогодні не йдеться на сторінках спеціальних досліджень, як інтелектуальна власність – специфічна система знань.

У сучасній Україні „інтелектуальна власність” розвивається як специфічна система знань. „Специфічна” жодною мірою не свідчить про її ущербність чи недорозвиненість у самостійну сферу людського знання чи науковий напрямок. Навпаки це підтверджує полідисциплінарність „інтелектуальної власності” як категорії сучасного наукового простору України. Вона охоплює більшість гуманітарних наук. Зокрема, таких, як право, історія, філософія, психологія тощо. Стосується природничих, економічних, математичних та інших наук. Як справедливо зауважує Г. Черевко [5, 24-25], психологи її вивчають як результат розумової праці, фахівці з евристики розкривають закономірності створення новацій, соціологи встановлюють взаємозв’язок між розвитком творчої діяльності та соціальним і науковим прогресом, економісти досліджують інтелектуальну власність у контексті підвищення ефективності виробництва, правознавці – як об’єкт права тощо.

Аналіз останніх досягнень українських фахівців з різних галузей знань аргументовано переконує, що в середині „інтелектуальної власності” як категорії науки сформувалися та функціонують спеціальні напрямки. Наприклад, аналіз публікацій О. Святоцького, П. Крайнєва, О. Бутнік-Сіверського, Ю. Капіци, В. Крижної, С. Чікіна, О. Чікіної, Л. Дулгаш, В. Нежиборця, О. Орлюк, С. Ревуцького та інших авторів, уміщених у журналі „Інтелектуальний капітал” [6] лише у 2002 – 2005 рр., дозволяє обґрунтовано говорити про достатньо чітке, на наш погляд, виокремлення таких напрямків, як: інноватика, патентознавство, інтелектуальна економіка тощо.

Ознайомлення з напрацюваннями таких сучасних науковців, як О. Орлюк, Г. Андрощук, Р. Еннан, Н. Рєзанова, В. Дроб’язко, О. Штефан, А. Дитц, С. Глотов, Б. Прахов, Т. Васьковська, Ю. Капіца, В. Батова, О. Тверезенко, О. Сімсон та інших на сторінках часопису „Теорія і практика інтелектуальної власності” тільки у 2006 – 2011 рр. переконує в існуванні таких самодостатніх напрямків наукового пошуку у сфері інтелектуальної власності, як: теорія та історія інтелектуальної власності, авторське право, засоби індивідуалізації, судова експертиза, договірні відносини тощо [7].

Вивчення та систематизація авторефератів дисертацій, захищених в Україні упродовж 1999 – 2009 рр., О. Германової, Є. Грекова, М. Довгань, Ю. Заніка, В. Крижної, Л. Топалової, О. Азарова, М. Дутова, Т. Івченко та інших авторів неспростовно засвідчують існування таких напрямків у середині „інтелектуальної власності”, як: авторське право, теорія та історія інтелектуальної власності, промислова власність, економіка інтелектуальної власності, нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності тощо.

Узагальнення тематичних рубрик Всеукраїнських та Міжнародних науково-практичних конференцій з інтелектуальної власності засвідчує, що основними науковими напрямками їхньої роботи є такі: методологія інтелектуальної власності [8], патентознавство, авторські права [9], охорона та захист об’єктів інтелектуальної власності, інноватика [10], судова експертиза [11], економіка інтелектуальної власності [12] та інші.

Підтвердженням належного розвитку „інтелектуальної власності” як наукової системи знань є існування спеціалізованих академічних науково-дослідних установ. Насамперед йдеться про Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності НАПрН України. У 2001 р. за ініціативою Академії правових наук України та за активної підтримки уряду України, що прийняв відповідну постанову від 29 травня 2001 р. № 582 [13], у складі Академії було створено Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності. Його основними завданнями було визначено проведення наукових досліджень у сфері інтелектуальної власності, участь у розробленні проектів законів та інших нормативно-правових актів з питань інтелектуальної власності, підготовка експертних висновків із зазначених питань.

НДІ інтелектуальної власності НАПрНУ – бюджетна неприбуткова організація, заснована на державній формі власності, суб’єкт наукової діяльності, що створений із метою сприяння соціально-економічному розвитку України, зростання її науково-технічного і культурного потенціалу. Інститут є унікальною в сучасній Україні науково-дослідною академічною установою, що спеціалізується теоретичних та практичних дослідженнях у сфері інтелектуальної власності. Вони знаходять своє відображення у публікаціях співробітників цієї установи. Зокрема, у щорічних збірниках наукових праць „Питання інтелектуальної власності”, на сторінках фахового журналу „Теорія і практика інтелектуальної власності”[14].

Таким чином, вищенаведена інформація дозволяє аргументовано стверджувати, що „інтелектуальна власність” розвивається як самодостатня категорія сучасного наукового простору України, що має у своїй структурі розгалужену систему напрямків наукового пошуку. Науково-дослідним центром виступає Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності НАПрН України. Окрім нього, як підтверджує тематика та географія науково-практичних конференцій з інтелектуальної власності, наукову продукцію виробляють фахівці вищих навчальних закладів України.

Підсумовуючи, констатуємо: еволюція „інтелектуальної власності” наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. в Україні зумовила її якісну трансформацію. Це виявилося у тому, що „інтелектуальна власність” впевнено увійшла науковий простір нашої держави. „Інтелектуальна власність” стала об’єктом самостійного наукового осмислення, сформувалася як самодостатня специфічна наукова категорія, що має внутрішні напрямки наукових пошуків. Тому є всі підстави розширити спектр розуміння такого багатовимірного соціокультурного явища, яким є інтелектуальна власність. Окрім того, що вона є категорією права, економіки, вона ще є і категорією науки. Такий підхід, на нашу думку, наближує нас до того, щоб інтелектуальну власність, подібно до думки, розуміти як планетарне явище, невід’ємний компонент ноосфери Землі.

_________

1. Каміл Ідріс Інтелектуальна власність – потужний інструмент економічного зростання. – К.: Укрпатент, 2006. – 372 с.
2. Чухно А. Інтелектуальна власність, її сутність та економічна роль // Інтелектуальна власність у науково-дослідних установах та вищих навчальних закладах: теоретичні та практичні аспекти управління та оцінки: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: „Прінт Сервіс”, 2011. – С. 4 – 11.
3. Новікова І. Інститут інтелектуальної власності та його роль у розвитку ВНЗ // Інтелектуальна власність у науково-дослідних установах та вищих навчальних закладах: теоретичні та практичні аспекти управління та оцінки: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. – К.: „Прінт Сервіс”, 2011. – С. 73 – 76.
4. Базилевич В. Інтелектуальна власність / В. Базилевич. – К.: Знання, 2008. – 431 с.
5. Черевко Г.В. Інтелектуальна власність: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2008. – 412 с.
6. // Інтелектуальний капітал. – 2002 – 2005.
7. Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2006 – 2011. // http://www.ndiiv.org.ua/ua/journal-archive/view-1-63-2012.html
8. Всеукраїнська науково-практична конференція „Інтелектуальна власність: погляд з ХХІ століття”, 29 – 30 вересня 2011 р., м. Черкаси // http://intellect21.cdu.edu.ua
9. XVІІІ Міжнародна науково-практична конференція „Актуальні проблеми інтелектуальної власності”, 12-16 вересня 2011 р., м. Ялта // http://www.osvita.org.ua/events/1138.html
10. Перша міжвузівська науково-практична конференція „Інтелектуальна власність в інноваційній діяльності”, 31 березня 2011 р., м. Київ // http://osvita.ua/vnz/vnz_info/15555
11. „Актуальні питання захисту права інтелектуальної власності в Україні”, 5 грудня 2011 р., м. Київ// http://www.uaa.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=493&Itemid=37
12. Міжнародна науково-практична інтернет-конференція „Вітчизняний та світовий досвід правового регулювання сфери інтелектуальної власності”, 17 – 18 квітня 2012 р., м. Черкаси // http://intellect21.cdu.edu.ua
13. Постанова Кабінету Міністрів України від 29 травня 2001 р. N 582 „Про створення Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності” // http://www.ndiiv.org.ua/ua/postanova-kmu-pro-stvorennja.html
14. Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності НАПрН України // http://www.ndiiv.org.ua/ua/istorija-dosjahnennja-tvorchi-plany.html