Досвід європейських держав у встановленні відповідальності за незаконне використання фонограм та відеограм у мережі Інтернет

                                   Лиман Надія Віталіївна

Студентка Академії адвокатури України

 

Широкий розвиток цифрових технологій дав поштовх для створення принципово нових творів, а також нових можливостей їх поширення і використання. Нові суспільні відносини, які виникли з розвитком мережі Інтернет, не могли залишитись осторонь питання їх законодавчого врегулювання. Враховуючи найбільший попит серед користувачів комунікаційних технологій саме на аудіо та відео-продукцію, особливо гостро в сучасних умовах стоїть питання захисту цього виду об’єктів інтелектуальної власності.

У статті будуть вживаються такі поняття: відеограма – це відеозапис  на відповідному матеріальному носії  виконання  або будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього); фонограма – означає запис звуків виконання або інших звуків, або відтворення звуків, крім звуків у формі запису, включеного до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору. Обидва вищезгадані твори є вихідними  матеріалами для  виготовлення копій і поширення в мережі Інтернет.

Мета нашого  дослідження – розглянути  досвід захисту авторського права на фонограми та відеограми в мережі Інтернет європейськими державами та можливості його використання у вітчизняній юридичній практиці.

За сучасних умов як органами Європейського Союзу, так і національними органами країн-учасниць прийнято чимало нормативно-правових актів покликаних на вирішення питання захисту від незаконного використання фоно- та відеограм у всесвітній мережі. Однак воно не є однозначно урегульованим і не перестає викликати жваві дискусії. Починаючи із прийняття  комісією ЄС першої Зеленої книги „Про авторське право і виклик технологій” 17 червня 1988 р., в якій це питання вперше було представлено загалу, його актуальність невпинно зростала. Так, у зазначеному документі йшлося про те, що розвиток нових технології породжує потребу врегулювання невідкладних проблем, до яких комісія віднесла можливість здійснення транскордонних операцій із порушенням авторського права і суміжних прав[1].

На особливу увагу заслуговують Директива 2001/29/ЄС „Про гармонізацію певних аспектів авторського права та суміжних прав у інформаційному суспільстві” від 22 травня 2001 р. та Договори  Всесвітньої організації інтелектуальної  власності (ВОІВ)  „Про авторське право” та  „Про виконання і фонограми”  від 11 квітня 2002 р., які є базовими нормативними актами у цій сфері. Зазначені два договори також називаються „Інтернет-договорами” і вони є чинними для України відповідно до прийнятих законів [3;4]. У ст.10 Договору ВОІВ „Про виконання і фонограми” міститься визначне положення, згідно з яким: „виконавці користуються виключним правом дозволяти доведення до загального відома своїх виконань, записаних на фонограмах, через дротові або бездротові засоби зв’язку таким чином, що представники публіки можуть отримувати до них доступ із будь-якого місця і в будь-який час за їх власним вибором” [2]. Проблемність застосування цьогоо положення полягає у врахуванні інтересів різних сторін: з одного боку, – авторів, а з іншого – Інтернет-провайдерів та інших компаній, зацікавлених у зменшенні контролю за розповсюдженням контенту в мережі Інтернет, а також пересічних споживачів, які бажають мати безпроблемний доступ до будь-якого контенту.

Враховуючи неможливість в у цій сфері повної реалізації одних прав, не порушуючи інші, країни-члени ЄС пішли різними шляхами захисту прав  авторів від незаконного використання створених ними відеограм та фонограм у всесвітній мережі. У Великобританії та Франції прийняті закони, які зобов’язують провайдерів, що надають послуги підключення до Інтернету,  відслідковувати користувачів, які скачують неліцензійні матеріали та попереджувати їх за допомогою електронної пошти про порушення авторських прав. За законодавством Франції, якщо користувач проігнорував два таких попередження і продовжує завантаження на свій комп’ютер неліцензійного контенту, його позбавляють Інтернету на рік  [5]. Британське право направляє санкції на сайти-порушники авторських прав. Їх, за новим законом, має відслідковувати і блокувати телекомунікаційне управління. Практика відключення від мережі застосовується і в таких країнах, як Італія, Португалія і США.

Інші країни утримались від таких рішучих дій  в силу низки  факторів. По-перше, фільтрація контенту порушує основні права інтернет-користувачів на конфіденціальність персональних даних, а також на вільне відправлення та отримання інформації, оскільки вона потребує розкриття  IP-адреси. По-друге, встановлюючи санкції для користувачів-порушників слід враховувати їх відсоток серед населення. Так, парламент Нідерландів відхилив законопроект, який би  забороняв завантаження аудіо- та відеоінформації з мережі Інтернет на персональні комп’ютери. В офіційній відповіді уряду було сказано, що прямі завантаження аудіо- та відеоінформації будь-якого роду, вчинені жителями і гостями  Нідерландів з комп’ютерів, розташованих на території країни, не будуть визнані незаконними. Серед  аргументів на користь відмови від прийому законопроекту був вислів, що третина населення Нідерландів щодня завантажує із сайтів та зберігає  медіа контент.  Інші дві третини теж роблять це,  але трохи рідше, тому пред’явити звинувачення всім жителям просто неможливо [6].

Ще один аргумент проти застосування державою санкцій до користувачів, що зберігають неліцензійовані фоно- та відеограми – це не порушення щодо них права кожного на доступ до інформації. Оскільки Інтернет у сучасних умовах є не просто джерелом інформації, а засобом зв’язку,  доступом до грошових рахунків та страхових полісів. Відключення від мережі може розцінюватись як порушення прав громадян і неспіврозмірна санкція за зберігання неліцензійних  матеріалів.

Отже констатуємо:

1. Існує неоднозначний підхід до врегулювання державою використання відеограм та фонограм в мережі Інтернет з урахуванням прав та інтересів авторів, провайдерів та користувачів Інтернет-ресурсами.

2. Європейський досвід встановлення відповідальності за незаконне використання фонограм та відеограм у мережі Інтернет свідчить про пріоритетність прав користувачів Інтернет у врегулюванні інформаційних відносин та уникнення більшістю країн-учасниць рішучих дій щодо притягнення їх до відповідальності.

 

Список використаних джерел:

1. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної  власності „Про виконання і фонограми” від 20 грудня 1996 року.

2. Авторське право і суміжні права в інформаційному суспільстві у Європейських спільнотах та Україні [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/ru/oarticle/2154/

3.Закон України  „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право”  від 20 вересня 2001 року.

4.Закон України „Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми” від 20 вересня 2001 року.

5. Франція встановлює суворі санкції за завантаження піратського контенту [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://www.yurincom.com/ua/panoram_of_week/?id=6167

6. Голландия не признала скачивание музыки и видео незаконным  [Електронний ресурс] — Режим доступу :
http://infox.ru/hi-tech/internet/2011/12/26/Gollandiya_nye_prizn.phtml


This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

One Response to Досвід європейських держав у встановленні відповідальності за незаконне використання фонограм та відеограм у мережі Інтернет

  1. Pingback: ______________________________________________________________

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *