Іващенко Віктор Анатолійович,
Кандидат історичних наук, доцент кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Черкаського національного університету
ім. Б. Хмельницького
З розвитком всесвітньої мережі Інтернет актуальним стає питання дотримання авторських прав користувачами. Враховуючи екстериторіальність мережі, технічний прогрес та динаміку збільшення кількості користувачів можна стверджувати, що міжнародне законодавство у сфері охорони авторського права неспроможне реально захистити права автора твору, розміщеного в мережі.
Що стосується національного законодавства, то воно досі не містить норм, які б відображали специфіку використання та захисту твору в Інтернеті. Це призводить до ще більшого загострення проблеми. Цікаво, що серед фахівців досі немає одностайності з приводу того, чи потрібне законодавче регулювання взагалі [1].
Тому цілком зрозумілим є факт, що все більшу роль в забезпеченні дотримання авторських прав в Інтернеті відіграє технологія. Автор статті ставить за мету провести аналіз технічних засобів, які дозволяють власникам авторських та суміжних прав ефективно захищати свої права на розміщені в Інтернеті твори до моменту порушення. Об’єктом дослідження є проблеми захисту авторського права в мережі Інтернет, предметом – технічні засоби захисту.
Найбільшої шкоди від порушень зазнають онлайнові бібліотеки з текстовими, музичними та відео файлами, а також веб-сторінки паперових періодичних видань з відкритим доступом до матеріалів номера [2].
Власники авторських прав мають вибір з широкого кола як технічних, так і правових засобів, контролю за розміщенням в Інтернеті творів до моменту порушення прав на них. Технічні способи захисту авторських прав в Інтернеті ми можемо умовно розподілити на способи ідентифікації об’єктів авторського права та суміжних прав, обмеження доступу, криптографічного перетворення тощо. Застосування способів захисту залежить від характеру твору, що захищається.
Ідентифікація об’єктів авторського права і суміжних прав здійснюється за допомогою ідентифікаційного коду ISBN, цифрового підпису, цифрової марки.
Ідентифікаційний код ISBN (Міжнародний стандартний книжковий номер) призначений для захисту фонограм; ISAN – номер, розроблений на Міжнародній конференції товариств авторів і композиторів (CISAC), і дозволяє ефективно захищати фільми та інші аудіовізуальні твори; цифровий ідентифікатор DOI супроводжує твори або їхні частини, дозволяючи у такий спосіб простежити „долю” об’єкта в торговельному обігу; існують й інші програмні коди, що дають можливість порушити цілісність твору при неправильному його використанні [3].
Що стосується цифрового підпису, то він дозволяє ідентифікувати справжнього автора того або іншого твору, таким чином знімаючи в контрагента будь-які сумніви про те, з ким він має справу.
Найпоширенішою є система так званих „цифрових водяних знаків”, впроваджуваних у твори (тексти, графічні зображення і тощо.) у мережі. Їх перевага полягає в тому, що при звичайному візуальному розгляді зображення користувач не бачить яких-небудь закодованих позначень – значка копірайта ©, імені автора, року видання. однак потім при застосуванні певного програмного засобу можна довести, що файли містять додаткову інформацію, що вказує на особу, яка її записала. Можливе і застосування спеціальних „відбитків”. Вони також дозволяють контролювати використання творів в інформаційних мережах, а при виявленні порушень авторського права і суміжних прав забезпечувати належну доказову базу в суді.
Серед способів захисту авторського права та суміжних прав у мережі Інтернет окремо можна казати на обмеження доступу до матеріалів, що розміщені в Інтернеті, надаючи доступ до Інтернет ресурсу за попередню плату. Можливе також застосування „цифрових конвертів”, що передбачають укладання угоди із власниками тих або інших ресурсів у мережі. Окрім того, можна застосувати методи криптографічного перетворення матеріалів такі, як шифрування, використання якого дозволяє обмежити або повністю виключити можливість копіювання творів (наприклад, система SCMS, що дозволяє виготовити одну копію документа й унеможливлює подальше копіювання цього примірника) [3].
Захистити твір від копіювання можна шляхом встановлення технічної заборони робити копії. Або ж використовуючи метод антикопії, або антикопіювання. Їхній зміст полягає у тому, що на СD-ROM ставиться технічний бар’єр.
Ще одним способом захисту творів від неправомірного використання в Інтернеті є створення web-депозитаріїв, що дозволяють фіксувати об’єкти інтелектуальної власності у мережі Інтернет і закріплювати їх правовий статус, інакше кажучи, які визначають, що та кому належить [3].
Власники авторського права і суміжних прав можуть контролювати використання об’єктів в мережі Інтернет з допомогою:
– обмеження функціональності. За такого підходу, власник авторського права надає користувачеві примірник твору, який має функціональні обмеження. Такий підхід є одним із шляхів впровадження в життя таких бізнес-моделей як „спробуй, перед тим, як купити” та „продавай поліпшені версії”;
– використання кодових слів. Оригінальний метод контролю за використанням об’єктів авторського права. Полягає у введенні у текст рідкісних та екзотичних слів за якими можна відстежити використання власного твору [4, 200];
– встановлення так званого ,,таймеру”. Аналогічно до прийому з функціональними обмеженнями, за цього підходу власник авторських прав розповсюджує функціонально повноцінний об’єкт інтелектуальної власності, але встановлює дату, після якої доступ до нього буде неможливим. Один з варіантів такого підходу передбачає закриття продавцем доступу до твору після певної кількості користувань (наприклад, після перегляду комп’ютерного файлу 10 разів його буде неможливо більше продивитися).
– захисту від копіювання. За цього підходу продавець обмежує кількість разів, коли комп’ютерний файл може бути скопійований. Захист від копіювання був нормою в 1980-х роках, але пізніше вийшов з ужитку значною мірою тому, що користувачі скаржилися на незручність, а також тому, що захист копії можна було досить легко „зламати”;
– Криптографічних конвертів. Криптографічні конверти – це програмне забезпечення, яке зашифровує твори так, що доступ до них може бути отриманий лише із застосуванням належного ключа до шифру. Програми, що здійснюють таку операцію, часто називають торговою маркою фірми ІВМ “cryptolopes”. Власники прав можуть захищати свої права на твори, розповсюджуючи їх у криптографічних конвертах і вимагаючи від користувачів плати за ключі, за допомогою яких твір можна „вийняти” з „конверта” [4, 199].
Отже, як ми бачимо, авторам доступне широке коло технічних засобів для захисту авторського права та суміжних прав в мережі Інтернет. Вибір того чи іншого способу залежить від характеру твору, об’єктивної форми існування та встановлених автором меж використання. Однак варто зазначити, що жоден із способів не є повністю ефективним, оскільки зростання комерційної цінності створеного продукту призводить до створення нових способів незаконного копіювання об’єктів авторського права та суміжних прав розміщених в Інтернеті.
Список використаних джерел:
1 .Мамон Е.В. Деякі аспекти захисту авторських прав у мережі Інтернет [Електронний ресурс]: http://www.yurlex.com.ua
2. Романюк О.І., Фрейдліна А. Г. Авторське право в Інтернеті: проблеми захисту [Електронний ресурс]: http://www.rusnauka.com/23_SND_2008/Pravo/26825.doc.htm
3. Рекомендації щодо вдосконалення механізму регулювання цифрового використання об’єктів авторського права і суміжних прав через мережу Інтернет [Електронний ресурс]: http://sips.gov.ua/ua/recomnet.html.
4. Афанасьева К.О. Авторське право: Практичний посібник. – К.: Атака, 2006. – 224 с.
Пінгбек: ______________________________________________________________