Охорона авторського права і суміжних прав у міжнародних договорах


Боковня Віктор Максимович,

Старший викладач кафедри інтелектуальної власності та цивільно-правових дисциплін Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

 

Розглядаючи законодавство однієї держави у сфері авторського права і суміжних прав відзначаємо, що здебільшого воно регулює дії, які вчинені у ній самій. Отже, воно не  завбачує охорону інтересів своїх громадян в інших державах. Для усунення цієї проблеми і була створена міжнародна охорона авторського права і суміжних прав.

На перших порах десять держав, які підписали у 1886 р. Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів, створили Міжнародний союз з охорони літературних і художніх творів [1, 237]. На території України Конвенція набрала чинності з 25.10.1995 р. [2].

Слід відзначити, що Конвенція базується на таких трьох принципах, як: принцип „національного режиму”, згідно з яким створені в одній з країн-учасниць твори повинні отримувати у всіх інших країнах-учасницях таку ж охорону, яку ці країни надають своїм громадянам; принцип „автоматичної охорони”, відповідно до якого такий національний режим не залежить від яких-небудь формальних умов, охорона надається автоматично і не зумовлюється реєстрацією тощо; принцип „незалежності охорони”, згідно з яким володіння наданими правами та їх реалізація не залежать від існування охорони в країні походження твору.

Конвенцією визначено такі майнові права, зокрема, це право на переклад; право на адаптацію і аранжування твору; право на публічний показ або виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів; право публічно декламувати літературні твори; право відтворювати твір будь-яким способом і в будь-якій формі; право використовувати твір як основу аудіовізуального твору тощо [2, 333].

Статті цього багатостороннього договору передбачають і особисті немайнові права автора, до яких відносять – право автора вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному заподіяти шкоду честі або репутації автора.

Вимогами конвенції визначаються і строки тривалості охорони. Зокрема, загальне правило таке, що охорона повинна надаватися до закінчення п’ятдесятого року після смерті автора, а для творів прикладного мистецтва і фотографічних творів мінімальний термін охорони закінчується через 25 років з часу створення такого твору. Однак, є потреба зауважити, що для тих країн, що розвиваються, у конвенції є деякі пом’якшення. Зокрема, такі держави стосовну ряду творів і за відповідних умов можуть не дотримуватись мінімальних рівнів охорони [2, 334].

Питаннями удосконалення законодавства з охорони авторських прав у різних країнах займався Інституту інтелектуальної співпраці Ліги Націй, а потім ЮНЕСКО. У 1947 р. була прийнята резолюція, що закликала до  вирішення проблем охорони авторського права у світовому масштабі. У результаті (1952 р.) у Женеві була скликана Міжурядова конференція з авторського права, яка прийняла Всесвітню конвенцію про авторське право [3], в основу якої було покладені такі принципи, як випущені в світ твори громадян будь-якої держави користуються в іншій державі охороною, яку така держава надає творам своїх громадян; кожна держава зобов’язується вжити заходів для забезпечення ефективної законодавчої охорони прав авторів на наукові, літературні і художні твори; дотримання формальності зводиться до таких атрибутів авторського права, що використовуються спільно: знаку €>, імені автора і року першого випуску в світ; термін дії авторського права включає в себе період життя автора і 25 років після його смерті.

СРСР став членом Всесвітньої конвенції про авторське право ( редакція 1952 р.) 27.05. 1973 р. Постановою Верховної Ради України від 23.12. 1993 р. було підтверджено участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 р. [1, 238].

Наступний крок щодо створення новітніх норм авторського права було відображено у договорі ВОІВ з авторського права, який був прийнятий на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві 20.12.1996 р. [1, 253]. Договором з авторського права (ДАП) передбачалося, що будь-яка з Договірних Сторін (навіть якщо вона не несе зобов’язань з Бернської конвенції), повинна дотримуватися положень, що регулюють матеріальні норми права Паризького акта 1971 р. Бернської конвенції. Як об’єкти, у ДАП  вказують на два, а саме, на комп’ютерні програми, виражені будь-яким способом або в будь-якій формі, і  підібрані дані або інша інформація (бази даних) у будь-якій формі, які за добором і розташуванням їх змісту є результатом інтелектуальної творчості. Якщо бази даних не є подібним результатом, то вони виходять за рамки дії цього Договору.

Стосовно прав авторів, договір поширюється на три авторські права: право на поширення, право на прокат і право на сповіщення для загального відома.

Поняття суміжних прав виникло на початку двадцятого століття внаслідок технологічного розвитку суспільства. Уперше охорона від незаконного копіювання грамзаписів здійснювалася у 1911 р. у межах вимог закону про авторське право у Великобританії,  у подальшому в США та Австралії. Розвиток промисловості грамзапису призвів до розуміння необхідності охорони прав виконавців, виконання яких були записані на грамплатівках.

Тривалий час сторони не могли найти порозуміння з цього питання. І переломним моментом була нарада експертів у Гаазі (1960 р.), в якій брали участь Об’єднання міжнародного бюро з охорони інтелектуальної власності (попередник ВОІВ), ЮНЕСКО і МОП.

За результатами наради виник проект конвенції, який був обговорений на Дипломатичній конференції у Римі, де 25.10.1961 р. було прийнято Міжнародну конвенцію з охорони інтересів виконавців, виробників фонограм і органів мовлення, так звана Римська конвенція [4].

Конвенція була відкрита для держав-учасниць Бернської конвенції або Всесвітньої конвенції про авторське право. Новелою було те, що будь-яка держава мала право зробити застереження, у разі необхідності відхилити умови застосування деяких положень.

Тривалість охорони за конвенцією становить щонайменше 20 років, рахуючи з кінця року, коли був зроблений запис, у разі фонограм і включених до них виконань; відбулося виконання, у разі виконань, не включених до фонограм; відбулася передача в ефір, у разі радіопередач. Однак найчастіше національні закони, в тому числі і України, передбачають 50-річний термін охорони [2, 335].

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їх фонограм була прийнята у 1971 р. як запобіжний захід від масового поширення незаконного використання фонограм. Цьому передувала поява високоякісних аналогових систем магнітного запису та аудіокасет, що спричинило наповнення ринку збуту дешевими піратськими записами [2, 336].

Конвенція передбачала, що кожна із договірних держав повинна охороняти інтереси виробника фонограм, який є громадянином іншої договірної держави, від відтворення дублікатів фонограм без згоди на те його виробника, а також від ввезення таких дублікатів, коли таке відтворення або таке ввезення здійснюється з метою поширення для загального відома, а також від поширення таких дублікатів для загального відома.

Тривалість охорони повинна становити не менш як 20 років з дати першої публікації фонограми. Однак найчастіше національні закони, в тому числі й України, передбачають 50-річний термін охорони.

Розвиток цифрових технологій і глобальної мережі Інтернет, спонукав прийняти на Дипломатичній конференції ВОІВ з деяких питань авторського права в Женеві (1996 р.) договір з виконання і фонограм (ДВФ) [5], яким передбачалися певні права виконавців (актори, співаки, музиканти тощо) і виробників фонограм (фізичні або юридичні особи, які беруть на себе ініціативу і несуть відповідальність за запис звуків).

Вони були об’єктом одного й того самого Договору, оскільки значна частина прав, наданих на основі ДВФ виконавцям, – це права, пов’язані з їх записаними, чисто звуковими виконаннями ( предмет фонограм). ДВФ надає виконавцям чотири види майнових прав на їх виконання, записані на фонограми: право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступними. Кожне з них є винятковим правом, що підпадає під певні обмеження і винятки.

ДВФ надає три види майнових прав виконавцям щодо їх незаписаних („живих”) виконань: право на ефірне мовлення (крім випадку повторного ефірного мовлення); право на сповіщення (дія загального відома (крім випадку, коли виконання є виконанням на радіо або телебаченні) і право на запис.

Договір надає виконавцям також немайнові права: право вимагати ідентифікації як виконавця і право заперечувати проти будь-якого спотворення або іншої зміни, яка заподіює школу репутації виконавця.

Стосовно виробників фонограм, то ДВФ надає їм чотири види прав (усі майнові) на їх фонограми: право на відтворення, право на поширення, право на прокат і право зробити фонограми доступними … .

Міжнародна охорона у сфері авторського права і суміжних прав у теперішній час належно розвивається. Швидке зростання темпів застосування цифрової технології, зокрема глобальних мереж, викликає необхідність постійної уваги в плані охорони, здійснення і забезпечення дотримання авторського права. Створення у рамках ВОІВ нових міжнародних норм з питань авторського права і суміжних прав триває.

Список використаних джерел :

1. Бондаренко С. В. Авторське право і суміжні права / С. В. Бондаренко. – К. : Ін-т інтел.власн. і права, 2008. – 288 с.

2. Базилевич В. Д. Інтелектуальна власність / В. Д. Базилевич. –  К. : Знання, 2006. – 431с.

3. Всесвітня конвенція про авторське право. [Електронний ресурс] – Доступ із http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_052.

4. Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. [Електронний ресурс]. – Доступ із  http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_763.

5. Договір з виконання і фонограм (ДВФ) . [Електронний ресурс].  – Доступ із http://www.viza.dp.ua/viza/ua/product_ua.cfm?prid=6&psid=73


This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

One Response to Охорона авторського права і суміжних прав у міжнародних договорах

  1. Pingback: ______________________________________________________________

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *