Фесак Павло Олександрович,
Студент Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького
Авторський договір – угода між автором (його спадкоємцем чи правонаступником) літературного, мистецького, наукового твору та відповідною юридичною особою про використання такого твору [1, ст. 32] .
Відповідно до Закону України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII із змінами та доповненнями, поняття “авторського договору” не визначено [2].
Авторські договори безпосередньо пов’язані з суспільними відносинами, які виникають у суспільстві з приводу створення і використання творів науки, літератури, мистецтва тощо. Ці твори є важливими як для духовного, так і для соціально-економічного розвитку нашої держави.
Твори науки, літератури і мистецтва стають здобутком суспільства тоді, коли широкі маси населення отримують до них доступ, тобто коли вони тиражуються у встановленому законодавством України порядку. Відтворенням творів науки, літератури та мистецтва займаються спеціалізовані вповноважені організації та установи (теле-радіо мовлення, видавництва тощо).
Відносини між авторами творів та вищезгаданими організаціями регулюються за допомогою авторських договорів. Чинне законодавство України про авторське право допускає можливість позадоговірного використання окремих творів, але лише у випадках, передбачених законом, і за одним винятком — воно безоплатне, тому зазначені відносини не оформляються договорами. У Законі України “Про авторське право і суміжні права” в ст. 32 зазначено: “Використання твору допускається виключно на основі авторського договору з автором або іншою особою, що має авторське право, за винятком випадків, зазначених у статтях 21—25 цього Закону” [2].
Можна сказати, що за сучасних умов авторські договори є найдоско-налішою правовою формою, що дозволяє автору повною мірою реалізувати свої права та інтереси. Він має можливість у договорі в найкращий спосіб захистити свої права та інтереси, включаючи до нього відповідні умови і застереження. Такі основні права автора, як право на публікацію чи інше обнародування, право на відтворення, право на розповсюдження та інші можуть бути реалізовані тільки через такий правовий інструмент як договір [3, 226].
Існують конкретні види авторських договорів про передавання твору для використання: договір про видання або перевидання твору в оригіналі (видавничий договір); договір про депонування рукопису; договір про публічне виконання неопублікованого твору (постановочний договір); договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі чи телевізійному фільмі (сценарний договір), у радіо чи телевізійній передачі; договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного виставлення (договір художнього замовлення); договір про використання у промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва тощо [4, 403].
Видавничий договір – це один з видів авторських договорів. Він характеризується специфічним способом використання твору – виданням і розповсюдженням твору через торгівлю, бібліотеки та інші організації. Видавничі договори поділяються за своїм предметом на такі: договори на видання літературних творів, творів образотворчого мистецтва, музичних творів. Договори на видання літературних творів поділяються на видання оригінальних творів та на видання творів у перекладі як вітчизняних авторів, так і іноземних [4, 404].
Договір на депонування рукопису. Депонування означає передавання на зберігання. У тих випадках, коли твір має вузькоспеціальний характер і потрібно швидко одержати інформацію про нього, вдаються до депонування. За цим договором організація за погодженням з автором передає належним чином оформлений оригінал разом із рефератом твору інформаційному органу, який зобов’язаний безплатно зберігати оригінал і здійснювати інформацію про нього шляхом публікації реферату. Крім того, цей орган зобов’язаний на замовлення всіх зацікавлених осіб виготовляти копії твору повністю або частково і видавати їм. Найчастіше на депонування передають оригінали рефератів статей, оглядів, монографій, збірників наукових праць, матеріали конференцій, з’їздів, нарад симпозіумів вузькоспеціального характеру, які недоцільно видавати друкарським способом [4, 404].
Постановочний договір. Твір може бути випущений у світ публічним виконанням у видовищному закладі. Контрагентами договору виступають, з одного боку, автор – творець сценічного твору або його правонаступники, а з іншого – видовищний заклад (постановник). Особливістю такого договору є те, що він укладається лише на неопубліковані твори. За цим договором автор передає або зобов’язується створити і передати видовищному закладу драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а заклад-постановник зобов’язується здійснити в межах обумовленого договором або законом строку постановку і публічне виконання твору (випустити його в світ) та сплатити автору винагороду. Винагорода складається з двох частин: одноразової винагороди та збору за кожну виставу [4, 404].
Сценарний договір. За цим договором автор передає або зобов’язується створити і передати кіно-, теле- чи радіостудії сценарій фільму або теле- чи радіопередачі в обумовлений договором строк, а студія зобов’язується виплатити автору винагороду. Предметом договору може бути тільки неопублікований твір – літературний сценарій, який повинен відповідати творчій заявці, що додається до договору [4, 404].
Договір художнього замовлення. За цим договором автор зобов’язується створити і передати замовнику в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов’язаний виплатити автору погоджену винагороду. Це поки що єдиний з авторських договорів, в якому контрагентом автора може виступати не тільки юридична особа, а і фізична особа [4, 405].
Закон України «Про авторське право і суміжні права» передбачає ще один вид авторських договорів – договори на виконання випущених у світ творів і на створення звуко- і відеозаписів та дві групи нових авторів: виконавців і виробників фонограм [4, 406].
Отже, авторські договори опосередковують суспільні відносини, які виникають у суспільстві щодо створення і головним чином використання творів науки, літератури і мистецтва. Значення цих творів для духовного розвитку суспільства важко переоцінити. Результати духовної творчості мають для суспільства не менше значення ніж науково-технічні досягнення. Саме духовний світ людини, її світогляд, духовне бачення навколишнього середовища визначають напрями і зміст науково-технічної творчості. Духовно збагачена людина не буде створювати такі винаходи, корисні моделі, промислові зразки та інші досягнення науки і техніки, які б могли зашкодити суспільству, навколишньому середовищу тощо [5, 516].
Список використаних джерел:
1. Юридична енциклопедія, т. 1 / Редкол.: Ю.С. Шемшученко та ін. – К.: Укр. енцикл., 1998. – 672 с.
2. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 р. № 2939-17
3. Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. – 2 – е вид., допов. і перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – Кн. 2. – 640 с.
4. О.А.Підопригора. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. – К.: Вентурі., 1997. – 480 с.
5. Зобов’язальне право: теорія і практика. Навч. посібн. для студентів юрид. вузів і фак. ун-тів / О.В.Дзера, Н.С.Кузнєцова, В.В.Луць та інші; За ред. О.В.Дзери. – К.: Хрінком Інтер, 1998. – 912 с.
Пінгбек: ______________________________________________________________