Предмет доказування у спорах, що виникають через реєстрацію та використання схожих позначень


Сопова Катерина Андріївна,

Науковий співробітник  Науково-дослідного

інституту інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

 Для визначення предмету доказування в окремих видах судових спорів автором проведено аналіз судових рішень 2007 – 2010р. у цивільних справах щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг, які були вибрані за релевантністю у базі даних „Єдиний державний реєстр судових рішень України” [1].

У результаті проведеного аналізу виявлено, що у спорах про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним та у спорах про порушення прав власника свідоцтва, які виникали через реєстрацію та використання схожих позначень, однією з підстав для обґрунтування позову і, відповідно, однією з обставин, що підлягали доказуванню, виступала  здатність позначення вводити споживача в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги.

До предмету доказування входять обставини, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, а також інші обставини, встановлення яких забезпечує правильне, законне та обґрунтоване вирішення цивільної справи. Необхідний склад фактів предмета доказування визначається на підставі норм матеріального права, якими врегульовані спірні правовідносини.

Розглянемо норми матеріального права, на підставі яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення у кожному із досліджуваних видів спорів:

1. У спорах про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним через тотожність або схожість зареєстрованих знаків позивач посилається на наступні норми:

– п. 1 ст. 19 Закону України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” (далі – Закон) [3], що передбачає підстави для визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним у судовому порядку, де однією з них є невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони, тобто посилання на абз. а) п. 1 ст. 19 Закону;

– абз. 2 п. 3 ст. 6 Закону, що містить, власне, підставу для відмови у наданні правової охорони: „Не можуть бути зареєстровані як знаки позначення, які є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати зі знаками, раніше зареєстрованими чи заявленими на реєстрацію в Україні на ім’я іншої особи для таких самих або споріднених з ними товарів і послуг”. В абсолютній більшості позовів поряд вказують і підставу, передбачену абз. 5 п. 2 ст. 6 Закону („Не можуть одержати правову охорону також позначення, які є такими, що можуть ввести в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу”) з твердженням про те, що пізніше зареєстрований знак є таким, що вводить в оману щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу (а саме, щодо власника раніше зареєстрованого знака).

2. У спорах про порушення прав власника свідоцтва та заборону використання позначення, позивач посилається на п. 1 ст. 20 Закону, де визначено, які дії визнаються порушенням прав власника свідоцтва, та п. 5 ст. 16 Закону – право забороняти третім особам використовувати тотожне або схоже зареєстрованому знаку позначення:

„Свідоцтво надає його власнику виключне право забороняти іншим особам використовувати без його згоди, якщо інше не передбачено цим Законом:

–    зареєстрований знак стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

–    позначення, схоже із зареєстрованим знаком, стосовно товарів і послуг, споріднених з наведеними у свідоцтві, якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги, або ці позначення і знак можна сплутати”.

Отже, поняття „введення в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги” згадується у нормах, які регулюють різні за своєю суттю відносини, що призвело до плутанини і невірного їх застосування.

П. 5 ст. 16 Закону містить два наслідки використання тотожних або схожих позначень для споріднених товарів і послуг: 1) сплутування позначень споживачем; 2) введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги.

У зв’язку з цим у спорах про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним через тотожність або схожість позначень позивачі додатково посилаються на те, що пізніше зареєстрований знак є таким, що вводить в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, як на обставину, що обґрунтовує позов.

Однак, чи входить наведена обставина до всієї сукупності обставин, які необхідні та достатні для своєчасного та повного з’ясування судом обставин справи та правильного вирішення спору по суті, тобто в предмет доказування. Чи не порушується при розгляді досліджуваних спорів щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг правило належності (відносності) доказів?

Правильному визначенню складу всіх обставин предмета доказування у справі сприяє правило (принцип) про належність доказів, закріплене в ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України [4]. Належними будуть докази, які мають значення для справи, тобто мають властивість підтвердити взаємопов’язані з ним істотні обставини і які у відповідності з нормою матеріального права створюють фактичну основу спірних правовідносин.

Задача суду в тому, щоб залучити до справи всі необхідні, такі що мають значення для справи докази й одночасно не допустити нагромадження його матеріалами і фактичними даними, які не відносяться до справи. Отже, правило належності доказів тісно пов’язано з предметом доказування.

Розглянемо предмет доказування у кожному з досліджуваних видів спорів щодо захисту прав на знаки для товарів і послуг.

Так, до предмету доказування у спорах про визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним на підставі схожості позначень входять:

– тотожність або схожість зображень знаків настільки, що їх можна сплутати;

– спорідненість товарів і/або послуг, для яких зареєстровані знаки.

Доведення зазначених обставин, а також встановлення першості у реєстрації знака, достатньо для вирішення спору по суті та визнання свідоцтва на знак для товарів і послуг недійсним, на підставі норми, передбаченої абз. 2 п. 3 ст. 6 Закону.

Визначення здатності позначення вводити в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, не входить до предмету доказування у такому виді спору і призводить до ускладнення розгляду справи по суті та навіть заплутування судового процесу в цілому.

Предметом доказування у спорах про порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг є:

–    тотожність або схожість зображень позначення та зареєстрованого знака настільки, що їх можна сплутати; і/або, тотожність або схожість позначення та зареєстрованого знака, якщо внаслідок їх використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги;

–    спорідненість товарів і/або послуг, для яких зареєстровано знак та щодо яких використовується позначення;

–    спосіб використання тотожного чи схожого із зареєстрованим знаком позначення, які передбачені п. 4 ст. 16 Закону.

За змістом ст.ст. 16, 20 Закону, на визнання дій порушенням прав власника свідоцтва не впливає факт настання такого наслідку як введення в оману споживача щодо особи, яка виробляє товар або надає послугу. Виключне право власника свідоцтва полягає у забороні використання будь-кому зареєстрованого знака без його згоди. Крім того реалізація права позивача перешкоджати неправомірному використанню іншими особами належних йому знаків для товарів і послуг не ставиться в залежність від використання ним самим цих знаків.

Введення в оману не може бути однією з обов’язкових обставин, що підлягають доказуванню для визнання дій порушенням прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг виходячи зі змісту виключного права власника свідоцтва забороняти будь-кому використовувати зареєстрований знак. Поняття „використання знака” міститься у п. 4 ст. 16 Закону, який передбачає використання як, власне, знака так і схожого позначення, яке відрізняється від знака лише окремими елементами та способи використання щодо товарів або послуг,  для яких знак зареєстровано.

Отже, введення в оману щодо особи, яка виробляє товари або надає послуги, як наслідок при використанні схожого із зареєстрованим знаком позначення, не входить до предмету доказування у спорах про порушення прав власника свідоцтва.

З врахуванням викладеного пропонується внести зміни у п. 5 ст. 16 Закону, на підставі якого, зокрема, визначається предмет доказування у спорах про порушення прав власника свідоцтва на знак для товарів і послуг, а саме виключити текст „якщо внаслідок такого використання можна ввести в оману щодо особи, яка виробляє товари чи надає послуги”.

Список використаних джерел:

1. Єдиний державний реєстр судових рішень України [Електронний ресурс] : автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень (база даних)  – Режим доступу до бази: http://reyestr.court.gov.ua/

  1. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» № 3689-ХІІ від 15.12.1993 р. : станом на 10.04.2008 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2008. – № 23. – Ст. 217.
  2. Цивільний кодекс України : за станом на 21.02.2012 р. /  Відомості Верховної Ради України. – 2003. – №№ 40-44. – Ст. 356.

 

This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

One Response to Предмет доказування у спорах, що виникають через реєстрацію та використання схожих позначень

  1. Pingback: ______________________________________________________________

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *