Договір комерційної концесії (франчайзингу) та практика його застосування на міжнародному і національному рівнях


Савицька Леся Леонідівна,

Магістрантка Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького

 

Актуальність обраної теми зумовлена тим, що сучасна ситуація в Україні навколо франчайзингових відносин вже позначена високим рівнем конфліктності між сторонами цього договору. Це і неплатежі, і порушення стандартів, правил використання торгівельної марки, необґрунтовані відмови з боку франчайзера. Складна правова природа цих договірних відносин потребує ретельного з’ясування змісту франчайзингових договорів, особливо їх предмету, інших істотних умов. Важливою складовою є визначення правових наслідків щодо прав інтелектуальної власності, які передаються.

Питанням правового регулювання договору франчайзингу приділяли увагу Г. Цірат [8], М. Брагинський [1], В. Дмитришин [4], О. Суховатий [6] та ін. У своїх напрацюваннях вони неодноразово порушували проблеми правового регулювання договору франчайзингу. Однак спеціального дослідження, присвяченого договору комерційної концесії поки що немає. Автор статті ставить за мету дослідити проблеми правового регулювання договору франзайзингу та його застосування на міжнародному і національному рівнях. Об’єктом дослідження є договірні відносини сторін, що виникають у разі укладення договорів комерційної концесії (франчайзингу) на основі іноземного та національного законодавств. Предметом дослідження є вивчення  зобов’язань, що виникають за договорами франчайзингу.

Наприкінці 50-х – на початку 60-х років ХХ ст. відбувався бурхливий розвиток франчайзингу як одного з методів реалізації товарів і послуг. Більшість широковідомих франчайзингових мереж з’явилася саме в цей період, серед них: ServiceMaster (1949); Holiday Inn (1952); Burger Inn (1954); Dunkin’ Donuts (1954); McDonalds (1955); Budget Rent a Car (1958) та ін.

Країни англо-американської правової сім’ї регулюють правовідносини з договору франчайзингу через норми інвестиційного законодавства. Більшість їхніх законів мають скорочену назву – ,,інвестиційний закон з франчайзингу”. На відміну від законодавства країн Євросоюзу, в окремих законах штатів США визначається не договір франчайзингу, а франшиза. Типовим прикладом цього є визначення, наведене в Кодексі корпорацій штату Каліфорнія: ,,Франшиза означає контракт або угоду, виражену або передбачувану, усну або письмову, між двома чи більше особами [9, 169].

Законодавством Чеської Республіки договір франчайзингу тлумачиться як договір між конкурентами про надання франшизіаром  ліцензії на використання прав промислової власності. Таким чином, договір франчайзингу розглядається як різновид ліцензійного договору.

У російському законодавстві відсутнє поняття ,,франчайзинг”, воно замінене поняттям ,,комерційна концесія”, яке визначено як ,,комплекс виключних прав”, що складається з “права на фірмове найменування і (або) комерційне позначення, охоронювану комерційну інформацію, ділової репутації і комерційного досвіду правоволодільця… із зазначенням або без зазначення території використання стосовно до певної сфери підприємницької діяльності (продаж товарів, здійснення іншої торговельної діяльності, виконання робіт, надання послуг)” [6, 612].

У коментарях до ЦК Російської Федерації зазначено, що ,,комерційна концесія є еквівалентом відомого в західному законодавстві поняття ,,франчайзинг” [6, 616].

Цивільний кодекс Грузії визначає договір франчайзингу ,,як довгострокові зобов’язальні правовідносини, за якими незалежні підприємці взаємно зобов’язуються в міру потреби через виконання специфічних зобов’язань сприяти виробництву товарів, їхньому збуту і наданню послуг”. ЦК Грузії не визначає різновидів договору франчайзингу [9, 9-17].

В Україні правовідносини щодо договорів комерційної концесії регулюються главою 76 ЦК України. Так, у статті 1115 ЦК України зазначено, що за договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг [5, 823].

Аналізуючи запропоноване визначення предмета договору комерційної концесії, можна стверджувати, що в ньому фактично визначено об’єкт, а не предмет договору. ,,Під предметом будь-якого цивільно-правового договору треба розуміти передбачені ним дії, які повинна здійснити зобов’язана сторона”. Можна погодитися з висновками М. Брагінського та В. Вітрянського, що предметом договору комерційної концесії є дії правоволодільця стосовно надання користувачеві права використовувати об’єкти права інтелектуальної власності та вчиняти дії, спрямовані на забезпечення реєстрації договору [1, 989].

На думку В. Дмитришина, франчайзинг не є синонімом комерційної концесії, хоча ці поняття є досить схожим, але франчайзинг має свої специфічні ознаки, які відрізняють ці поняття [4, 2-4]. Насамперед це те, що за договором франчайзингу надається ширший, порівнянно з ко­мерційною концесією, обсяг прав, тому що крім виключного права на продаж товарів, нада­них виробником товару, він передбачає надання прав на об’єкти інтелектуальної власності, правоволодільцем яких він.

Перші франчайзингові системи в Україні не створювалися національними підприємства, вони приходили із-за кордону. Подібно як в інших країнах, перші франчайзингові точки створювалися в межах відомих іноземних компаній. Перша франчайзингова точка на Україні почала працювати у 1993 році − в рамках міжнародної інформаційної системи Компас (Нідерланди); пізніше на ринку з’явився McDonald’s. З часом і українські підприємці побачили переваги франчайзингового виду діяльності. Як результат, у 1999 році, у Києві було відкрито першу Українську франчайзингову точка − піцерія “Pizza Celentano” [8].

На сучасному етапі в Україні з договором комерційної концесії (франчайзингу) працює немало всесвітньо відомих корпорацій: McDonaldс, 1С-Бугалтерія, Піца Челентано, SELA, Форнетті, Евротоп, Наш Край, DiaWest, Аптека Доброго Дня, ТНК. Дякуючи співпраці з цими та іншими компаніями багато підприємців успішно ведуть свій бізнес [8].

Для розвитку франчайзингу в Україні існує низка перепон:

−                  нечітка нормативно-законодавча база, яка не регулює багато вищезгаданих питань, пов’язаних з франчайзингом;

−                  проблеми фінансово-кредитного характеру;

−                  відсутність необхідного інформаційного забезпечення;

−                  недостатня обізнаність підприємств щодо можливостей і особливостей такого способу ведення бізнесу, як франчайзинг;

−                  брак відповідних консультаційних структур [6, 63].

Для вирішення проблем розвитку договору франчайзингу в Україні необхідно зміцнити законодавчу базу шляхом прийняття Закону України ,,Про франчайзинг”, де передбачити переддоговірне регулювання відносин між франчайзером і франчайзі, особливості правового регулювання товарного, виробничого, ділового франчайзингів, доречно передбачити існуванні регіонального франчайзингу і франчайзингу, що розвивається.

Договір франчайзингу є достатньо новим інститутом українського законодавства, тому у підприємців постійно виникають проблеми неврегульваності франчайзингових відносин в законодавстві України.

Виникнення, формування та становлення франчайзингу як методу реалізації товарів та послуг і, відповідно, договору франчайзингу  як окремого виду договірного зобов’язання внаслідок чого зазначений метод реалізовувався, відбувалося протягом ХХ сторіччя. На кінець ХХ сторіччя цей договір набув широкого застосування  як в розвинених країнах, так і в таких, що розвиваються, завдяки наявності підприємницьких переваг для обох сторін договору. Зазначені переваги є однією з основних підстав для застосування цього виду договорів як і міжнародній, так і внутрішній українській торгівлі.

Список використаних джерел:

  1. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. − М.: “Статут”, 2002. − Книга третья: Договоры о выполнении работ и оказании услуг.– 1038с.
  2. Гражданское право. Учебник. Изд. 3-е, перераб. И доп. /Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. − М.:ПБОЮЛ Л.В.Рогожников», 2001. − Т.2. – 736 с.
  3. Договірне право України. Особлива Частина: навч.посіб./Т.В.Боднар, О.В.Дзера та ін.:за ред.О.В.Дзери. – К.:Юрінком Інтер, 2009. – 1200 с.
  4. Дмитришин В. С. Договір комерційної концесії та договір франчайзингу. Співвідношення понять та правова природа  //  Часопис Київського університету права – 2010. − №3. – С. 199-203
  5. Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України: У 2 т. – 3-є вид.,перероб. І доп./ За ред. О.В. Дзери(кер.авт.кол.), Н.С.Кузнєцовой, В.В.Луця – К.: Юрінком Інтер, 2008. − Т.І. − 1088 с.
  6. Суховатий О.В. Особливості реалізації франчайзингу в Україні // Проблеми науки.– 2007. − № 2. – С. 62-64.
  7. Франчайзинг в Украине. [Електроний ресурс]: Сайт Ассоциации франчайзингу. Режим доступу: http://www.franchising.org.ua/
  8. Цірат Ганна Віталіївна. Договори франчайзингу: дисертація канд. юрид. наук: 12.00.03 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. − К., 2003

 


This entry was posted in Архів. Bookmark the permalink.

One Response to Договір комерційної концесії (франчайзингу) та практика його застосування на міжнародному і національному рівнях

  1. Pingback: ______________________________________________________________

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *