Підстави виникнення та зміст права інтелектуальної власності вищого навчального закладу України

Осипова Юлія Вікторівна,

Аспірант Науково-дослідного інституту

інтелектуальної власності Національної академії правових наук України

Діяльність вищих навчальних закладів України містить у собі інтелектуальну, творчу складову, а, отже, безпосереднім чином пов’язана з процесом створення та використання об’єктів права інтелектуальної власності, а також із розпорядженням майновими права інтелектуальної власності на них.

Які ж підстави виникнення права інтелектуальної власності у вищого навчального закладу України (далі – ВНЗ) та який зміст цього права.

Відповідно до ч. 1 ст. 422 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) „право інтелектуальної власності виникає набувається з підстав, встановлених цим Кодексом, іншим законом чи договором” [1]. Отже, як вірно зазначається в юридичній літературі, вказана норма, „має банкетний характер, вона вимагає звернутися до законодавства, яке встановлює підстави виникнення права інтелектуальної власності” [2, 44]. Проаналізувавши норми ЦКУ та спеціальних законів у сфері інтелектуальної  власності, а також відповідну юридичну літературу, можна дійти висновку, що підстави виникнення права інтелектуальної власності залежать як від особливостей самих об’єктів права інтелектуальної власності, так і від статусу осіб, які набувають вказане право (зокрема, має значення чи є зазначена особа первинним чи вторинним/похідним суб’єктом права інтелектуальної власності) [1;3-9; 2, 44-48;10, 11-24].

Щодо ВНЗ можна зазначити таке. Вищі навчальні заклади України можуть бути суб’єктами права інтелектуальної власності (далі – ПІВ) щодо різних об’єктів права інтелектуальної власності (далі – ОПІВ). Це, наприклад, об’єкти авторського права, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, комерційна таємниця тощо. Зазначені ОПІВ можна умовно розподілити на ті, де є особа творця, і ті, де її немає. Стосовно до першої групи ОПІВ, право інтелектуальної власності ВНЗ буде залежним від права інтелектуальної власності творця, а, отже, ВНЗ буде похідним (вторинним) суб’єктом права інтелектуальної власності і може набувати останнє лише за договором (наприклад, за ліцензійним договором; договором про передання (відчуження) майнових прав інтелектуальної власності на ОПІВ тощо) або з підстав встановлених законом (наприклад, у випадку, створення ОПІВ у зв’язку з виконанням трудового договору (якщо порядок розподілу майнових прав інтелектуальної власності, передбачений ст. 429 ЦКУ, не буде змінено у відповідному договорі між ВНЗ та його працівником – творцем ОПІВ); у випадку отримання права інтелектуальної власності за заповітом; у порядку правонаступництва від ВНЗ, що припинив свою діяльність, якщо останній, відповідно, мав право інтелектуальної власності, тощо). З приводу такого ОПІВ як наукове відкриття, слід зазначити, що хоча тут і є особа творця, однак з урахуванням специфіки цього ОПІВ та чинних положень ЦКУ, єдиним суб’єктом ПІВ на цей об’єкт є фізична особа – автор наукового відкриття. Тому ВНЗ як юридична особа автоматично випадає з кола суб’єктів права інтелектуальної власності на цей об’єкт.

Стосовно до другої групи ОПІВ вищий навчальний заклад України може бути як первинним, так і вторинним суб’єктом ПІВ.

Також слід зазначити, що право інтелектуальної власності ВНЗ може виникати як на підставі одиничного юридичного факту (наприклад, факт набрання чинності ліцензійним договором), так і на підставі юридичного складу (наприклад, у разі бажання ВНЗ стати єдиним суб’єктом ПІВ на результат науково-технічної творчості, що може бути створеним за договором на виконання НДР, останній має, по-перше, в договірному порядку врегулювати відповідні правовідносини зі своїми працівниками та замовником зазначених робіт, а, по-друге, має отримати відповідних охоронний документ (патент), який засвідчить право інтелектуальної власності ВНЗ на відповідний результат науково-технічної творчості).

Щодо змісту права інтелектуальної власності вищого навчального закладу, то у більшості випадків мова йтиме виключно про майнові права інтелектуальної власності, конкретний зміст яких буде визначатися в кожній конкретній ситуації залежно від того, на який об’єкт права інтелектуальної власності набуваються вказані права, яка підстава набуття цих прав тощо.

Щодо особистих немайнових прав інтелектуальної власності, то зі змісту ст. 421, ч. 4 ст. 423, ч. 1 ст. 429, ч. 1 ст. 430 та ч. 2 ст. 439 ЦКУ випливає, що, у передбачених законом випадках, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати не лише творцю об’єкта права інтелектуальної власності [1]. Так, зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 439 ЦКУ, „у разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваження недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами” [1]. З цього можна зробити висновок, що такою „уповноваженою автором” чи „зацікавленою особою” може бути і юридична особа, зокрема, вищий навчальний заклад. Крім того, вищий навчальний заклад може отримати вказане право і за заповітом від автора. Логічним буде допустити ще один випадок переходу вказаного права до ВНЗ – отримання цього права від вищого навчального закладу, який вже має це право, у разі припинення його діяльності. Отже, ВНЗ, у зазначених вище випадках, все ж таки може бути носієм певних особистих немайнових прав інтелектуальної власності.

Однак слід зазначити, що норма ч. 2 ст. 439 ЦКУ суперечить положенням ст. 29 Закону України „Про авторське право та суміжні права”, у якій зазначено, що особисті немайнові права інтелектуальної власності автора не переходять у спадщину і „спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора” [1, 3]. Виходить, що спадкоємці отримують не особисте немайнове право інтелектуальної власності на недоторканність твору, а право на захист цього права, а також право на захист права авторства. Слід зауважити, що в юридичні літературі існує думка про те, що зазначене вище право на захист (авторства, недоторканості твору), все ж таки є особистим немайновим правом інтелектуальної власності [11, 209-210].

Отже, на жаль, питання можливості належності права на недоторканність твору іншим особам не отримало належного вирішення ні на рівні чинного законодавства України, ні  в юридичні літературі, і його вирішення досі залишається неоднозначним.

Вищий навчальний закладу України може бути суб’єктом права інтелектуальної власності і, відповідно до статті 421 ЦКУ, він буде належати до другої групи суб’єктів ПІВ, а саме, до осіб, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до ЦКУ, іншого закону чи договору [1]. Залежно від ситуації ВНЗ може бути як похідним/вторинним, так і первинним суб’єктом ПІВ. Зміст права інтелектуальної власності ВНЗ у більшості випадків буде складатися з майнових прав інтелектуальної власності. Однак за певних обставин до нього може бути включено і певні особисті немайнові ПІВ, а саме, право на захист авторства та недоторканості твору. Право інтелектуальної власності ВНЗ може виникати (набуватися) або за договором, або з інших підстав, встановлених законом. При цьому право інтелектуальної власності ВНЗ може виникати як на підставі одиничного юридичного факту, так і на підставі юридичного складу.

Список використаних джерел:

1.  Цивільний Кодекс України : за станом на 13 бер. 2012 р. // Голос України: офіційне видання. – 2003. – № 45, 12 березня.

2. Право інтелектуальної власності: Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України / За аг. ред.. М.В. Паладія, Н.М. Мироненко, В.О. Жарова. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 432 с.

3.  Закон України „Про авторське право та суміжні права”: за станом на 09 трав. 2011 р.  // Голос України : офіційне видання. – 1994. – 23 лютого.

4.  Закону України „Про охорону прав на винаходи та корисні моделі”: станом на 07 лип. 2009 р. // Голос України: офіційне видання –1994 – 3 лютого.

5.  Закон України „Про охорону прав на промислові зразки”: станом на 25 черв. 2003 р. // Голос України: офіційне видання – 1994 – 16 лютого.

6. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”: станом на 16 трав. 2008 р. // Голос України : офіційне видання – 1994. – 17 лютого.

7.  Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем”: станом на 25 черв. 2003 р. // Голос України : офіційне видання. –1997. – 19 грудня.

8.  Закон України „Про охорону прав на зазначення походження товару”: за станом на 16 трав. 2008 р. // Голос України : офіційне видання – 1999. – 21 липня.

9.  Закон України „Про охорону прав на сорти рослин»: станом на 13 жовт. 2010 р. // Голос України : офіційне видання –1993 – 21 травня.

10. Мироненко Н. Поняття суб’єктів права інтелектуальної власності та критерії їх класифікації / Н.М. Мироненко // Теорія і практика інтелектуальної власності. – 2009. – № 2. – С. 11- 24.

11. Сергеев А.П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации : [Учебник] / Сергеев Александр Петрович. – М. : Велби, Проспект, 2003. – 752 с.

12.       Дозерцев В.А. Интеллектуальные права: Понятие. Система. Задачи кодификации. Сборник статей. / Дозорцев Виктор Абрамович – Исслед. центр частного права. – М.: Статут, 2005. – 416 с.