Правова природа патенту
Батова В.О.,
аспірантка Інституту
держави і права ім. В.М. Корецького,
науковий співробітник Науково-дослідного інституту
інтелектуальної власності
Національної академії правових наук України. Київ
Характерною рисою патентного права є охорона об’єктів права інтелектуальної власності за допомогою патенту. Не зважаючи на те, що патентне право є предметом чисельних досліджень, не можна не відзначити існування у науці, а також у законодавстві деяких розбіжностей щодо розуміння правової природи патенту. Метою цієї роботи є визначення основних поглядів на термін „патент” у вітчизняній та зарубіжній практиці та з’ясування сутності та правової природи патенту.
У ДСТУ 3574-97 (Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення) патент визначається як юридично-технічний документ, який засвідчує право на винахід (корисну модель, промисловий зразок) [1].
Слово „патент” походить від латинського Litterat Patentes, що означає „відкрита грамота”. Раніше патенти видавалися владою та засвідчували право на монопольне виробництво та продаж певного товару, послуг чи винаходів [2, 28].
Британський вчений В.П. Томпсон, автор книги „Настільна книга з патентного права усіх країн”, ототожнює патент з ексклюзивними привілеями, наданими винахіднику на певний строк, які, „по суті є договором між владою, яка діє від імені нації в цілому, та винахідником. Останній надає суспільству те, чого раніше у нього не було, детальний опис винаходу, а влада, у свою чергу, надає винахіднику на певних умовах виключне право використовувати його винахід протягом певного строку, по закінченні якого усі вигоди винаходу переходять у розпорядження суспільства” [3, 1].
За сучасних кмов патент розглядають у двох аспектах. По-перше, під патентом розуміють надане державою право забороняти третім особам виготовлення, використання чи продаж винаходу [4, 195]. По-друге, патент визначають як охоронний документ.
Характеристику патенту як права інтелектуальної власності можна знайти у матеріалах Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі – ВОІВ) [5]. Так, патент визначається ВОІВ як право, надане державою винахіднику забороняти використання з комерційною метою винаходу протягом певного періоду часу в обмін на розкриття сутності винаходу, достатнього для отримання вигоди від нього іншими.
Відповідно до Філіппінського кодексу інтелектуальної власності, патенти визнаються складовою частиною права інтелектуальної власності, поряд із авторськими та суміжними правами, торговими марками, промисловими зразками тощо [6].
Щодо розуміння патенту як охоронного документу, зазначимо таке. Відповідно до ч. 1 ст. 462 ЦК України, набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом. Закон „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” визначає патент як охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель).
ВОІВ також характеризує патент як документ, який видається за заявкою органом держави або регіональним органом, повноваження якого розповсюджуються на декілька держав, який розкриває сутність винаходу та створює правовий режим, у якому запатентований винахід, як правило, може використовувати (виготовляти, використовувати, продавати, імпортувати) лише патентовласником або за його згодою [5].
П.М. Цибульов визначає патент, як „вид інтелектуальної (промислової) власності, який використовуються як інструмент, що регулює створення і передачу нових технологій” [7, 44].
Згідно з юридичною енциклопедією, патент – це виданий компетентним державним органом документ, який надає його власникові виключне право на винахід (корисну модель тощо). Також патент визначається як форма охорони об’єктів інтелектуальної власності [8, 390]. Енциклопедія зазначає, що патент необхідно розцінювати як визнання та підтвердження державою того, що подана пропозиція є винаходом, корисною моделлю тощо; надання інформації суспільству про наявність даних науково-технічних чи селекційних нововведень та їх охорону державою; визначення пріоритету і авторства його творців [9; 453].
Деякі автори, наприклад, В. Коссак, окремо наголошують, що патент не є об’єктом права інтелектуальної власності, а є лише документом, що засвідчує право інтелектуальної власності на відповідний об’єкт [10, 45].
В. Дроб’язко визначає патент як форму охорони винаходів, корисних моделей тощо. Автор пише, що патент – це юридично-технічний документ, виданий уповноваженим компетентним державним органом, за допомогою якого держава засвідчує виключне право володільця на створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок) [11, 316].
На думку Н. Халаїм, підставою для виникнення у суб’єкта виключного права на використання промислового зразка є патент [12]. Із такою думкою погодитись не можемо, оскільки патент лише засвідчує вже набуті права інтелектуальної власності. Видачі патенту передує прийняття рішення про його видачу та внесення відомостей до відповідного реєстру.
Передача прав від одного суб’єкта до іншого здійснюється відповідно до договору про передання виключних прав інтелектуальної власності (договір про передачу права власності на винахід (корисну модель), а не відповідно до договору про передання патенту. Разом із тим, передача патенту як документа від правовласника до набувача є однією з умов такого договору.
Відповідно до законодавства, договір передання виключних прав інтелектуальної власності підлягає державній реєстрації. Реєстрація полягає у внесенні змін до відповідного реєстру на підставі заяви (та інших визначених документів) сторони договору, представника у справах інтелектуальної власності (патентний повірений) чи іншої довіреної особи, які діють за дорученням сторони договору. Згідно зі ст. 210 ЦК України, якщо правочин підлягає державній реєстрації, він є вчинений з моменту такої реєстрації.
Таким чином, головним тут є саме передача прав, яка засвідчується рішенням про публікацію та внесення до реєстру відомостей, а також самим договором з відповідною відміткою реєструю чого органу.
Додатково слід звернути увагу на термінологічні розбіжності між ЦК України та Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”. Так, у п. 3 ст. 465 ЦК України зазначено, що „строк чинності виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід спливає через 20 років…”. Разом із тим, Закон говорить не про чинність прав, а про чинність патенту, зазначаючи, що „строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи”. Такі розбіжності ускладнюють розуміння правової природи патенту та породжують численні дискусії з цього приводу.
В контексті цієї проблематики необхідним є з’ясування співвідношення понять „охоронний документ” та „форма правової охорони”.
Спочатку розглянемо зміст поняття „документ”, який вдало викладений у юридичній енциклопедії за ред. Ю. Шемшученко. Так, під документом розуміється матеріальна форма відображення, поширення, використання інформації, яка надає їй юридичної сили [13, 276]. Документи створюються для реалізації конкретної соціальної функції. У випадку патенту такою функцією є здійснення власником патенту наданих йому прав інтелектуальної власності. У більш широкому розумінні, документ тлумачиться як будь-який вид інформації незалежно від способу закріплення, передачі її змісту і техніки відтворення. Держстандарт колишнього СРСР (ГОСТ 16487-83) термін „документ” визначений як „засіб закріплення різним способом на спеціальному матеріалі інформації про факти, події, явища об’єктивної дійсності і розумової діяльності людини”.
Форма правової охорони – це сукупність прав та обов’язків, які виникають у зв’язку зі створенням, зміною чи припиненням правовідносин щодо об’єкту правової охорони. У Радянському Союзі існувало два способи правової охорони винаходів – за допомогою патенту та за допомогою авторського свідоцтва.
Підсумовуючи вищенаведене, стверджуємо, що поняття „патент” та „форма правової охорони” співвідносяться як форма та зміст. Патент виступає документом, який закріплює відповідну форму (спосіб) правової охорони, засвідчує права інтелектуальної власності.
Самі ж права на винахід, корисну модель або промисловий зразок виникають раніше, ніж видається патент, а саме від дати публікації відомостей про його видачу. Таким чином права не «надаються” патентом, а лише ним підтверджуються.
Також, враховуючи зазначене, вважаємо необхідним узгодження термінології ЦК України та спеціальних законів з метою уникнення двозначного розуміння терміну „патент” в українському законодавстві.
Список використаних джерел:
1. ДСТУ 3574-97 (Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення).
2. Белов В.В., Виталиев Г.В., Денисов Г.М. Интеллектуальная собственность. Законодательство и практика применения. Практическое пособие. – М.: Гардарика, 1997. – 320 с.
3. W. P. Thompson, Handbook of Patent Law of All Countries. – London, 1920.
4. В. В. Белов, Г. В. Виталиев, Г. М. Денисов Интеллектуальная собственность: законодательство и практика его применения: практическое пособие. – М.: Юрист, 2006. – 351 с.
5. WIPO Intellectual Property Handbook: Policy, Law and Use. Geneva. WIPO publ. № 489 (E). 2004, Second Edition.
6. Intellectual Property Code of the Philippines: Republic Act no. 8293, 06/06/1997.
7. Цибульов П.М. Основи інтелектуальної власності / Навчальний посібник. – К.: „Інст. інтел. власності і права”, 2005. – 112с.
8. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл”, 1998. Т 4.
9. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл”, 1998. Т 4.
10. Коссак В. М. Якубівський І. Є. Право інтелектуальної власності: Підручник. – К.: Істина, 2007. — 208 с.
11. Дроб’язко В.С., Дроб’язко Р.В. Право інтелектуальної власності. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 512 с.
12. Халаїм Н. Правова природа патенту на промисловий знак // Право України. – 2000. – N 8. – С.92-95.
13. Юридична енциклопедія: В 6 т. /Редкол.: Ю70 Ю. С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: „Укр. енцикл”, 1998. – Т 2.